у вашого майора більше немає до мене запитань?
Порфирій Андрійович трохи нахилився вперед, приготувавшись підвестися й піти, однак лейтенант зупинив його:
– Не поспішайте, містере Силенко. Запитань до вас і справді більше не лишилося, зате є вельми неприємне повідомлення. Для вас неприємне, себто.
– Яке ще повідомлення?! – Порфирій Андрійович знову напружився.
– Найближчим часом ми будемо змушені передати вас в руки представників радянського військового командування.
– Що-о-о?! – від несподіванки Порфирій Андрійович навіть підскочив.
– Ми зобов’язані це зробити…
– Але чому?!
– Мусимо передати вас радянським комісарам, як того, хто народився на території Росії… Ви ж самі підтвердили, що з’явилися на світ в Черкасах – місті, що на той момент знаходилося в межах Київської губернії Російської імперії. Це територія сучасної комуністичної Росії, містере Силенко.
– Ну то й що?!
– А те, що радянське керівництво найвищого рівня вимагає, аби всі військовополонені й інтерновані особи, що є в розпорядженні союзного командування і народжені на території колишньої Російської імперії або комуністичної Росії, були негайно видані радянським комісарам для подальшого повернення на батьківщину. Тим паче, повинні бути видані всі ті, хто співпрацював з політичними режимами, ворожими комунізму. Ви ж співпрацювали як з німецькими нацистами, так і з польськими авторитаристами. Вас же ще за часів Пілсудського[24] завербували, хіба ж не так, містере Силенко?
– Це кінець!.. – пробурмотів Порфирій Андрійович тихим тремтячим голосом. – Мене ж просто вб’ють!.. Розстріляють без суду…
– Ми все розуміємо, однак вдіяти нічого не можемо. Зрозумійте і ви нас, містере Силенко: радянські комісари жадають вашої крові. Якщо їхню спрагу не задовольнити, то з такими зусиллями й жертвами завойований мир не буде стійким. Народи ж втомилися від війни, половина Європи лежить в руїнах… Тому хоч як це неприємно, проте союзне командування найближчим часом передасть всіх військовополонених, а також інтернованих осіб згаданих категорій радянським комісарам. Така ціна миру в Європі, що поробиш…
– А втім… робіть що хочете, лейтенанте! – Силенко зміряв перекладача презирливим поглядом. – Ви занадто добре володієте українською мовою, як для американця. Напевно, ваш рід…
– Маєте рацію, містере Силенко, моє походження безпосередньо пов’язане з Україною. Однак я є громадянином Сполучених Штатів. Я не воював в лавах ваффен-СС і не співпрацював з польською розвідкою.
– Послухайте, лейтенанте! Вислухайте мене, як земляк земляка… Якщо мені доведеться повернутися туди… Тоді наша сьогоднішня розмова закінчена, й я повертаюся в свій барак до хлопців. Мені необхідно попрощатися з усіма і дати тим, хто уникне моєї долі, певні настанови. Я вже пожив достатньо і зробив багато, їм мій досвід згодиться. Також маю до них
