гетьмана вміло маскувала свої справжні наміри і прагнення. Більш того, в разі потреби вона вміло маніпулювала людьми, вміла формулювати свої накази настільки м’яко та обтічно, що ніхто й нізащо в житті не назвав би їх наказами… Тому виконувалися всі її повеління усіма із задоволенням і беззаперечно.
Однак зараз всі церемонії були відкинуті. Справді, для чого вдавати з себе ніжне янголятко, якщо обставини склалися просто надзвичайні?! Коли містом бігають терористи і жбурляють на всі боки свої жахливі бомби – тут не до жартів!.. Тому середній син і старезний слуга були закликані до відповіді з усією можливою суворістю.
Першим відгукнувся Терентій:
– Панич зібрався хай би що в оперу з’їздити, а я всіляко намагався відмовити його від цієї негідної затії… Оце і все, пані.
– В оперу?! В яку ще оперу?…
Тут вже гетьманич не витерпів і гарячкувато вигукнув:
– Абсолютно вірно, матусенько, я хочу послухати «Енеїду»! В той час, як Терентій…
– Даниле! По-перше, будь ласкавий розмовляти бодай на півтону тихіше, – суворо обірвала його мати. – Врешті-решт, ти не агітатор на мітингу і не торгівка на базарі, щоб рвати горлянку.
– Вибачте, матінко, – мовив підліток сумирно, при цьому мимоволі переступаючи з ноги на ногу.
– Отак вже значно краще. По-друге, ти повівся абсолютно неналежним чином, коли втрутився в розмову старших.
– Але ж Терентій всього лише челядник…
– Абсолютно вірно, мій дорогенький. Тільки от я не твоя челядниця, хіба ж не так?
– Звісно ж, матусенько… – Данило опустив очі додолу.
– Отож бо, – вона помовчала трохи, потім озирнула підлітка критичним поглядом і, мабуть, задовольнившись його присоромленим виглядом, заговорила набагато м’якіше: – Ну гаразд, якщо вже ти втрутився в розмову старших, то тепер настала твоя черга пояснювати, що тут між вами сталося.
– Та Терентій, власне, вже про все розповів. Все вірно. Я дуже хотів послухати сьогодні ввечері «Енеїду», а він мені тут доводить, що по всьому Києву оголошено жалобу, тому всі вистави по всьому місту скасовані. І всі оперні вистави в тому числі.
– І що ж?…
– А я йому не вірю.
– Чому, дозволь дізнатися?
– Тому, що не може такого бути – от чому!
– Як, себто, не може бути?! Поясни, будь люб’язний.
– Ну, як, себто… Та отак! – Підліток знизав плечима. – «Енеїду» ж Котляревський написав.
– Ну то й що з того?
– А те, що це не просто переспів Вергілія. Насправді ця поема написана про героїв-козаків, серед яких Еней є головним… І оперу написав не хтось, а український композитор Микола Лисенко. І лібрето до неї написав інший Микола – Садовський,[28] тоді як…
– Хлопчику мій, я достатньою мірою обізнана як з історією написання самої поеми, так і опери «Енеїда». Тому твої просвітницькі зусилля мені абсолютно ні до чого.
Насправді автором лібрето до «Енеїди» була Людмила Старицька-Черняхівська – дочка письменника і драматурга Михайла Старицького, племінниця композитора Миколи Лисенка, проте це було встановлено лише на межі ХХ – ХХІ століть.
