Принц України. Тимур Литовченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Принц України - Тимур Литовченко страница 23
– Але я ж не збиралася робити нічого протизаконного, аби…
– Я це одразу ж зрозумів, а тому вирішив трохи налякати тебе.
– Навіщо?…
– Мені чомусь здалося, що ти б не пішла нікуди працювати. А неробство при німцях саме й означало концтабір. Тому я й поквапився налякати тебе німецьким концтабором. Між іншим, ти не дуже-то й опиралася…
Силенко посміхнувся, перш ніж додати:
– Але зізнайся чесно, Сашунько, невже ти хоч раз хоч на мить пошкодувала про цей мій обман?
Вона зітхнула з видимим полегшенням, а потім мовила:
– Зрозуміло, що не шкодувала і не пошкодую ніколи. Адже завдяки вашій брехні моє життя склалося саме так, а не інакше! Якби я повернулася до Радянського Союзу, мною б і справді зайнявся СМЕРШ, внаслідок чого я би в кращому разі опинилася десь в Сибіру. Я це зрозуміла ще тоді, в краківському шпиталі. Тому й не опиралася.
– Так, я мав рацію, – луною відгукнувся Порфирій Андрійович.
– А крім того, саме завдяки вам, дядечку, я познайомилася з людиною, разом з якою пізнала те найвище земне щастя, яке тільки й може пізнати жінка, – в свою чергу посміхнулася Олександра. – До речі, як і мене саму, життя кидало мого коханого чоловіка по всяких різних країнах. Причому подорожувати він почав у набагато більш юному віці, ніж я…
Резиденція гетьмана Павла Скоропадського,
Київ, Українська держава, 31 липня 1918 року
– І все ж я не второпав, чому сьогодні не можна поїхати в оперу?!
– Та зрозумійте ж, паничу…
– Не заговорюй мені зуби, Терентію! Адже закласти коляску і з’їздити в оперу – що може бути простішим від цього?! А якщо навіть не на нашій колясці їхати, то візників у місті повнісінько. Зупини будь-якого – він тебе і відвезе! Що, хіба ні?
– Але!..
– Та й навіщо візника ловити?! До опери ж просто рукою подати: з одного пагорба спустився, на інший піднявся – і ось він, театр! А ти кажеш, що не можна… Чому?!
– Бо всі вистави по всьому Києву скасовані. Я ж вам пояснюю: жалобу в усьому місті оголошено, тому й не можна опери та інші спектаклі грати.
– Ніде в усьому Києві?!
– Ніде.
– Тоді поїдемо на оперну виставу в інше місто.
– Та що ви таке кажете, паничу?! Що це ви таке вигадуєте повсякчасно?!
– Ну, а якщо не в іншому місті, тоді тут – отак!
– Повторюю