вчинок. І будь ласка, не репетуй: батько дуже, дуже зайнятий! Терентію…
Жінка зробила знак слузі, який мовчки очікував, коли і чим закінчиться виховний момент, і вони удвох вийшли з кімнати гетьманича. Залишившись на самоті, Данило опустився на кушетку і деякий час лежав на ній, втупивши погляд у стелю. Потім підвівся, пройшов до шафи, що стояла в кутку, видобув звідти скрипковий футляр, розкрив його і дістав інструмент. Трохи повозившись з настройками, підліток почав тихесенько награвати «Кортеж богів»:[30] як видно, він і досі не перейнявся серйозністю поточного моменту, а думки про відвідини опери остаточно не вивітрилися з його юної голівки.
Однак не минуло і п’яти хвилин, як в коридорі за дверима пролунали тихесенькі жіночі кроки, супроводжувані якимсь сопінням і легким повискуванням. Слідом за цим у кімнату увійшла Ганна Василівна[31] в супроводі Мукі – французької бульдожихи, улюблениці пані гетьманші. Данило миттю зрозумів, наскільки сильно розсердилася матінка, якщо замість себе прислала двох відданих «ланцюгових псів», тому поспіхом опустив смичка зі скрипкою і навіть спробував відступити до шафи. Однак цей запізнілий маневр не відвів від нього прочуханки суворої няньки:
– Олександра Петрівна попросила мене нагадати вам, паничу, про необхідність залишатися в межах пристойності, а також про неприпустимість їхнього порушення. Пані сподівається, що її син нарешті продемонструє розуміння ситуації, що склалася в місті. Паничу, та що ж це ви таке робите?! У вашого батька зібралася важлива нарада, а в палаці скрипка лунає!!! А раптом хтось на вулиці почує – що про нас люди подумають?! І що можуть подумати наші німецькі друзі?… Отже, негайно припиніть вправлятися зі скрипкою і знайдіть собі інше заняття, більш відповідне поточному моменту.
Сказавши це, Ганна Василівна спрямувала на підлітка такий спопеляючий погляд, що у сіромахи захололо під ложечкою. Розуміючи, що хлопчик потрапив у немилість, Мукі вийшла з-за спини няні, цокаючи крихітними кігтиками по візерунковому паркету, дещо припала на кривенькі передні лапки і суворо гавкнула.
– Мукі!.. – роздратовано проскреготала няня, не відриваючи пронизливого погляду від Данила. Присоромлена бульдожиха поспішила знов забігти їй за спину. Підліток похмуро мовчав, тому Ганні Василівні довелося спитати:
– То що ж мені передати вашій матінці?
– Передайте, що її син повністю усвідомив всю недоречність своїх вчинків і тепер спробує поводитися відповідно до ситуації.
– Чудово!
Шарудячи численними складочками сукні, няня пішла з гордовито піднятою головою. За нею почимчикувала і собачка. Гавкати на присоромленого підлітка Мукі більш не сміла, та все ж для порядку похмуро сопіла і час від часу видавала щось схоже на придушене гарчання.
Данило ж сховав скрипку назад до шафи і тепер абсолютно не уявляв, чим би зайняти себе на весь вечір. Врешті-решт, вийшов в коридор і, намагаючись не шуміти, попрямував на «офіційну» половину гетьманської резиденції. Чим далі віддалявся від житлової частини палацу, тим повільніше
«
