язика.
– Я ж попередив тебе, що навіть не бажаю знати, від кого саме ти почув подібні речі. Терпіти не можу донощиків, це взагалі не моє діло. Швидше за все, ти почув неоднозначні слова про діяльність твого батька від якогось однолітка, який повторював чужі слова без жодної задньої думки – як-от ти перед цим.
– Ну-у-у… Загалом і так можна сказати, – погодився Данило.
– От бачиш! – Полковник посміхнувся і пригладив пишні вуса. – А я був би останнім негідником, якби став псувати незнайомому хлопчикові життя через те, що він бездумно повторив чужі слова. Тому я не хочу знати навіть його імені. Просто запам’ятай на майбутнє якомога краще: що б не сталося, знайдуться як задоволені, так і незадоволені результатами люди – так вже влаштований світ, нічого не вдієш!
Одні вітатимуть гетьманську владу, зате інші обурюватимуться, що гетьман хоче дозволити лише оренду або викуп землі, а не безкоштовну її роздачу, як це обіцяють соціалісти.
Одні будуть захоплюватися тим, як швидко при гетьмані був наведений зразковий громадський лад, як пишно розцвіли підприємництво і торгівля. Але інші негайно заперечать, що насправді суспільство примусили до порядку німці, а жити за чужою вказівкою нікому й ніколи не подобалося. А треті додадуть, що публічно вішати кишенькових злодіїв і шмагати нагайками голоту, яка збунтувалася – це небачене насильство над особистістю, проти якого можна і потрібно боротися за допомогою бомби.
Одні вихвалятимуть сите життя в Українській державі під справедливою владою гетьмана, тоді як інші з піною на губах звинувачуватимуть того ж таки гетьмана в нелюдському ставленні до голодуючої більшовицької Росії, яка тільки і мріє накласти лапу на «житницю всієї Європи».
Одні підноситимуть гетьмана до небес за те, що він прагне встановити українську трудову дідичну монархію, як каже Липинський,[35] інші ж стверджуватимуть, що й без того вистачає монархів, готових взяти Україну під свою руку – варто лише підшукати або чергового представника імператорського дому Романових, або якогось Ґабсбурґа.
Таким чином, якщо ти, юний мій друже, поділяєш якусь одну точку зору, то готуйся до того, що в будь-який момент тобі можуть почати нав’язувати іншу. Потайки нав’язуватимуть чи відкрито – вгадати заздалегідь не можна. Але якщо ти зазнаєш впливу того, хто через тебе розраховує завдати шкоди, наприклад, справі твого батька… Ти хоч розумієш, наскільки це ризиковано?!
– Розумію, звісно ж, розумію! – гаряче погодився Данило.
– А якщо розумієш, то чому тоді піддався?
Данило лише похмуро мовчав, розуміючи правоту Блаватного. Цілком задовольнившись таким результатом, полковник вирішив, що гетьманич уже усвідомив допущену помилку. А тому заговорив значно м’якше:
– Ну, гаразд, годі про це. Сподіваюся, що в майбутньому ти станеш поводитися набагато обачливіше. Ти ж спробуєш, чи не так?
– Авжеж, – кивнув гетьманич.
– Ото й добре. А тепер давай-но
