дівчину, спочатку налякавши її перспективою потрапляння до нацистського концтабору, а на додачу повідомивши, що всі її родичі в рідному Харкові загинули під час окупації.
– Як?! Ви навіть про це знаєте?!
– Ми все знаємо, містере Силенко. І навіть те, що її рідні в Харкові живі та здорові, теж знаємо. Але повернімося до вашої племінниці: потім ви домоглися, щоб після краківського військового шпиталю її відправили на лікування до Австрії…
– У Сашуньки з легені витягли два осколки! Тому я й домігся її відправки на лікування до Австрії з подальшим проходженням відновлювального курсу в одному з альпійських санаторіїв. Для балерини дуже важливо відновити дихання, дуже!.. Якби я тоді не втрутився, вона лишилась би у Кракові, а після звільнення міста більшовиками потрапила б до сибірських таборів. Що сталось би з нею – невідомо. Тож скажіть, заради Бога, де тепер Сашунька?! Що з нею станеться?! І чи можу я для зробити щось для неї?
Американці знов порадилися, після чого лейтенант мовив:
– Міс Тимченко дотепер перебуває на альпійському курорті. Ми неодмінно подбаємо про неї. Але лише в тому разі, якщо ви, містере Силенко, відпрацюєте нам і за себе, і за вашу племінницю.
– Що треба робити? – очі Порфирія Андрійовича заблищали. – Я готовий на все, тільки б Сашунька залишилася живою і здоровою! Сина я вже втратив, то нехай хоч би вона…
Раптом Порфирію Андрійовичу дещо спало на думку, й він мовив:
– Одружіться з нею, лейтенанте! Ви ж обидва є українцями… Моя Сашунька стане громадянкою Сполучених Штатів. Вона молода, красива і не зрадлива… Та ще й до того ж балерина – людина мистецтва!..
Лейтенант променисто посміхнувся і швидко переклав слова Силенка майорові. Той хитнув головою, мугикнув і зробив знак сержанту, щоб останні фрази до протоколу допиту не заносили. Потім щось тихо сказав лейтенантові. Той хитро примружився і звернувся до інтернованого:
– А ви винахідливі, містере Силенко! Одружуватися з вашою племінницею я не стану, але гадаю, що дівчина ще знайде своє щастя. Якщо ви, звісно, погодитеся співпрацювати з нами…
Порфирій Андрійович мовчки кивнув. В кімнаті повисла напружена тиша, потім майор із задоволеним виглядом пробурмотів:
– Wery well! He has matured.[25]
Тоді перекладач знову звернувся до інтернованого:
– Містере Силенко, я пояснив майорові ваші наміри. Обговоривши ситуацію, ми вирішили піти вам назустріч і спробувати допомогти. Щоправда, з одним застереженням: ви щойно зізналися, як обдурювали і керівництво СС, і польську розвідку. До певної міри це можна вибачити – адже в обох випадках ви діяли заради блага свого народу. Ми цінуємо ваш патріотизм, містере Силенко. Але якщо ви так само надумаєте зрадити інтереси Сполучених Штатів, тоді ми будемо змушені виконати свою погрозу. Ви й оком моргнути не встигнете, як разом із племінницею опинитеся в руках заклятих ворогів – червоних комісарів. Зрозуміло?
– Цілком зрозуміло. Але…
– Які ще можуть
Дуже добре! Він достиг (
