магістром Калатрави,поки меч ваш володарний
буде білим, не багряним?
Хай шарлатом висяває
хрест на грудях, меч при боці,
ви ж, Хіроне, мужем станьте
і преславний храм безсмертя
ваших предків увінчайте!
Магістр
Командоре, будьте певні,
що в усобній цій війні
я на тій же стороні,
що й мої шляхетні кревні.
Якщо нам потрібно взяти
у бою Сьюдад-Реаль, —
стане блискавкою сталь
у руці моїй завзятій.
І свої, й чужі тепер
будуть знати, будуть бачить,
що не згас мій пал юначий,
відколи мій дядько вмер.
З піхов вийму я меча —
зчервоніє він од крові,
як і хрест наш пурпуровий, —
хай усяк це поміча!
Ну, а де ж тепера ви?
Є у вас якісь солдати?
Командор
Їх у мене небагато,
та хоробрі, як леви, —
з ними можна світ добуть!
А в Овечій тій Криниці
люди смирні, мов ягниці,
землю орють, скот пасуть,
всі не зучені до зброї.
Магістр
Ви в Криниці живете?
Командор
Вибрав я містечко те,
щоб пожити в супокої…
Ну, та вам пора давно
ознаймить васалів збори.
Магістр
Ще сьогодні, командоре,
я ступлю у стремено.
(Виходять.)
Майдан в Овечій Криниці.
Входять Пасквала й Лавренсія.
Лавренсія
Не вертався б він довіку!
Пасквала
Це такі твої думки?
Я ж гадала, навпаки, —
ти в журбу впадеш велику.
Лавренсія
Щоб запавсь його і слід
до Овечої Криниці!
Пасквала
Ет, були вже гордівниці, —
спершу серце наче лід:
він, мовляв, мені не люб, —
а тоді з кохання плаче.
Лавренсія
Ні, у мене – інша вдача,
непохилиста, як дуб.
Пасквала
Ой Лавренсіє, дивись,
пить води не зарікайся!
Лавренсія
Ні, ніхто не сподівайся,
щоб спіткнулась я колись!
Як же вірить командору,
як любить його мені?
Він мене посвата?
Пасквала
Ні.
Лавренсія
А неслави й поговору
про сеньйора-стрибунця
скільки ходить по містечку!
Не одну дурну овечку
він зоставив без вінця.
Пасквала
Та балакаєш ти гарно…
Лавренсія
Ти ж, Пасквало, знаєш, мабуть,
він мене вже з місяць вабить,
все
