Собака на сіні (збірник). Лопе де Вега

      Добре, можу розказати,

      все ж я бачив, як було.

      Щоб успішно звоювати

      прикордонну ту фортецю,

      що зовуть Сьюдад-Реаль,

      наш магістр зібрав рушення

      доблесних своїх васалів —

      пару тисяч піших кметів

      і комонників три сотні

      із мирянства і чернецтва,

      бо таку повинність мають

      всі брати червонохресті,

      чи то світські, чи духовні, —

      проти маврів, безперечно…

      На хоробрім юнакові

      пишний був жупан зелений,

      сутим золотом розшитий,

      тільки наручні сталеві

      блискотіли крізь вильоти,

      запнуті на шість петельок;

      а під ним був кінь зіркатий,

      мов зміюка, здоровенний, —

      воду пив з Гвадалквівіру[15],

      пасся в травах прибережних,

      у наритниках лосячих,

      на загривку – банти, ленти

      білим снігом майорять,

      мальовничі та чудесні,

      як і яблука ті білі

      по лискучій сірій шерсті.

      Обік нього – дон Фернандо,

      командор наш, їде верхи:

      кінь буланий, білий храп,

      грива й хвіст – як ночі темні;

      в пана добрий обладунок —

      на кольчузі на турецькій

      плащ яріє жовтожарий,

      весь у золоті та перлах,

      на блискучім шишаку

      гордо мають білі пера,

      наче квітка помаранчі,

      як весною розцвітеться;

      на перев’язі у нього

      ясеновий спис довжезний,

      аж до самої Гранади

      ворогам усім страшенний.

      Непокірні городяни

      опір нам чинили впертий,

      заявивши, що вони

      будуть вірні Ісабелі.

      Та магістр взяв місто з бою

      і бунтівникам найпершим

      та зневажникам, що сміли

      за літа його безчестить,

      голови казав зрубати,

      а дрібноті, підлій черні —

      тим роти велів заткати

      й спини буками змережить.

      Нині всі його бояться,

      ну і люблять, як належить,

      і вважають, що цей воїн,

      славний в віці молодечім,

      згодом, повних літ дійшовши,

      скорить маврів богомерзких,

      під червоного хреста

      їх півмісяця підверне.

      Командорові й васалам

      нагороду дав він щедру —

      в переможеному місті

      здобич взято незліченну…

      Та уже музики грають;

      будьте ж ви усі веселі, —

      переможцю любі лаври,

      двічі любе щире серце.