вся в сльозах і переказала мені страшну образу пані Дюплє. Я була приголомшена, мені відібрало мову. Можете повірити у це? Замість того, щоб вимагати у неї пояснень, замість того, щоб піти поскаржитися братові на її жахливі образливі слова, я, боячись завдати йому болю і спровокувати сцену, що лише поставила б його у незручне становище, стрималася і мовчки проковтнула свій біль і обурення.
Пані Дюплє мала трьох доньок: одна була в заміжжі з членом Конвенту Лєба; друга, здається, була одружена з колишнім членом Установчих зборів; третя, Елеонора, що називала себе Корнелією і була найстаршою, мала б от-от, про що багато говорилося, вийти заміж за мого брата Максиміліана, коли настало 9-те термідора. Про Елеонору Дюплє є дві думки: одна – що вона була коханкою старшого Робесп’єра; інша – що вона була його нареченою. Як на мене, обидві думки однаково помилкові. Але у чому я цілковито впевнена, так у тому, що пані Дюплє страшенно хотіла мати мого брата Максиміліана за зятя і щедро обсипала його люб’язностями і спокусами, аби змусити одружитися з її дочкою. Елеонорі також не забракло претензійності називати себе громадянкою Робесп’єр, і вона вдавалася до усіх можливих способів, щоб розчулити Максиміліанове серце.
Утім, маючи стільки справ і роботи, повністю зайнятий виконанням своїх обов’язків члена Комітету громадського порятунку, чи міг мій старший брат перейматися ще й коханням і одруженням? Чи було в його серці місце для таких дрібниць, коли воно було переповнене любов’ю до батьківщини, коли усі його почуття, усі думки зводилися до одного лише почуття, до однієї лише думки – про щастя народу; оскільки, у безупинній боротьбі проти ворогів революції він постійно відбивав напади особистих ворогів, і його життя перетворилося на суцільну битву? Ні, мій старший брат не мусив і не міг гаяти час з Елеонорою Дюплє, вдаючи з себе Селадона, і, мушу додати, така роль зовсім не притаманна його вдачі.
Мало того, я можу впевнено стверджувати, бо про це він говорив мені разів двадцять, що він не мав ніяких почуттів до Елеонори. Одержимість, нав’язливість її родини радше б мали викликати у нього відразу, ніж закоханність у неї. Дюплє могли казати все, що завгодно, але це так. Чи він був готовий поєднатися зі старшою донькою пані Дюплє, можна судити лише по тому, що я чула, як він казав Оґюстенові: «Ти повинен одружитися з Елеонорою». «Ні, звичайно ж, ні!» – відповів мій молодший брат.
Другу дочку пані Дюплє, що вийшла заміж за Лєба, я можу лише похвалити. Вона не була, як її мати і старша сестра, розлючена на мене. Вона не раз приходила витирати мої сльози, коли я плакала від образи, завданої пані Дюплє. Її молодша сестра була такою ж доброю, як і вона. Вони обидві змусили б мене забути погані вчинки їхньої матері та Елеонори, якби не речі, що вкарбовуються в душу і залишають там невитравний слід.
Після закриття Установчих зборів і перед моїм від’їздом з Арраса Максиміліан написав мені, що незабаром збирається приїхати до свого
