захисникові народу!» Вулиці, якими треба було іти, спонтанно освітлювалися. Цих таких лестивих демонстрацій, яких багато хто б жадібно добивався й організовував, мій брат хотів би позбутися. Саме з цією метою, повідомляючи про свій приїзд, він просив нікому про це не говорити. Однак вороги звинувачували саме його за це прийняття. Вони закидали йому, що він залишився святкувати: та чи міг він вчинити інакше? Хіба їхні докори не просякнуті сліпою ненавистю і заздрістю, що з’їдають їх зсередини?
Максиміліан дуже мало пробув в Аррасі. Він поїхав до сільської місцевості поблизу, щоб насолодитися відпочинком, якщо можна назвати відпочинком розумову працю, якою постійно займався мій брат. Зовні спокійний, його розум працював без упину. Він, імовірно, обмірковував повернення до виконання завдання, яке собі лише запланував і яке згодом майже завершив. Він набирався нового натхнення у чистоті своєї совісті і душі.
Повернувшись з села, він поїхав відвідати свого старого друга, який мешкав за сім льє від Арраса. Максиміліан його дуже шанував і в свій час услужив йому добру службу. Він думав, що той ставиться до нього з такою ж повагою, і не міг припустити, що цей невдячний чоловік зовсім змінився. Ми разом з молодшим братом розкусили лицемірство цього нещирого друга, але не хотіли про це говорити Максиміліанові, щоб не засмутити його. Коли той влаштував холодну зустріч, брат довго не міг оговтатись і покинув його зажурений.
Робесп’єр повернувся до Парижа, де його присутність була потрібна більше, ніж будь-коли. Аристократи подвоїли свої зусилля, щоб зірвати революцію, і повернути Францію до старого режиму. Патріотам треба було подесятирити свої сили, аби перешкодити здійсненню злочинних намірів аристократії. [У нотатках, залишених мені Шарлоттою Робесп’єр тут є прогалина. – Л.]
Обох моїх братів мешканцями Парижа було обрано членами Конвенту. Раніше, у своїй секції, Максиміліана було обрано членом нової повстанської комуни, яка 10 серпня замінила колишню паризьку комуну. Він ніколи не очолював цієї повстанської комуни. Тож пані де Жанліс дивним чином помилилася, коли приписала моєму братові образливий вислів на адресу однієї придворної дами, яку він нібито допитував як голова комуни. Я не пам’ятаю цього вислову. Але дуже добре пам’ятаю, що читала про це звинувачення мого брата з боку пані де Жанліс в одному з пояснень наприкінці одного з її романів. Якщо ця дама не була засліплена ненавистю до Робесп’єра (а ненависть позбавляє об’єктивності), вона б не поспішала приписувати йому висловлювання, про яке йде мова. Вона б могла отримати додаткову інформацію про це від людини, яка його промовила, оскільки це було насправді, і тоді вона б дізналася, що цією людиною був Бійо-Варенн, і саме він очолював повстанську комуну.
Невже мій брат знущався над переможеними 10 серпня, вживав до них страшні образливі висловлювання? Він, який склав з себе повноваження суспільного обвинувача, оскільки в душі відчував до них
