чудовий задум – відправити своїх членів із певними дорученнями до війська, і це, значною мірою, допомогло Франції досягнути вражаючих успіхів.
Я дізналася, що Рікор бере з собою дружину, і мені спало на думку поїхати з братом. Я попросила його взяти мене з собою, і він радо задовольнив моє прохання. Досі ніщо не могло повпливати на теплі дружні стосунки між нами. Жодна сім’я не була згуртованішою за нашу з обома моїми братами. Які ж ви злочинці – ті, що порушили цю чудову гармонію!
Не можу згадати точну дату нашого від’їзду. Пам’ятаю лише, що південь був дуже вороже налаштований проти монтаньярів і що багато департаментів повстали на заклик жирондистів, які втікали від переслідування за декретом від 31 травня. Я навіть думаю, що роялісти вже здали англійцям Тулон.
Ліон повстав. Коли ми туди прибули, зовні все виглядало спокійно. Наш екіпаж прямував до ратуші. Мій молодший брат і Рікор зайшли всередину. Пані Рікор і я залишилися в екіпажі, незабаром нас оточив чималий натовп, люди почали допитуватися про те, що кажуть в Парижі про ліонців. Ми відповідали, що нічого не знаємо, аби припинити ці розпитування. Тоді кілька чоловік, що говорили від імені решти, сердитим тоном сказали нам: «Ми знаємо, що парижани кажуть, що ми підтримуємо контрреволюцію; але вони брешуть; подивіться на наші кокарди». Вони і правда мали національну символіку на кокардах, але це нічого не доводить, хіба ми не бачили триколори на кокардах у найяскравіших контрреволюціонерів першої революції? А серед тих, хто носить їх з часу липневої революції 1830-го, хіба немає таких, що є в душі ворогами революції?
У той час, як пані Рікор і мене завзято розпитували і наше становище перед цими, мало не оскаженілими людьми, ставало дедалі скрутнішим, Робесп’єр-молодший і Рікор мали дуже жваву розмову з представниками муніципалітету. Останні говорили з ними загрозливим тоном і, здавалося, хотіли зробити їх відповідальними за ті події, коли було скинуто жирондистів. Обидва представники Конвенту поводилися гідно, висловлювалися твердо і рішуче, чим справили враження на громаду Ліона. Мій брат і Рікор вийшли з ратуші, знову сіли до екіпажа і хвильку порадилися з нами, чи залишатися на ніч у Ліоні, чи не було б розважливіше продовжити подорож, через побоювання, що ліонці можуть заарештувати одного і другого, як вони, зовсім недавно, арештували двох їхніх колег. Остання думка видалася нам розумнішою, і ми поспішили покинути Ліон.
Однак оскільки чутки про подорож двох членів Конвенту не могли не поширитися вздовж шляху до Ніцци, який ми собі обрали, а наші денні переїзди були короткими, то існувала небезпека, що мешканці Провансу, які загалом були налаштовані вороже, могли вдатися стосовно Робесп’єра та Рікора до якихось крайніх заходів. Отже, ми відмовилися від основної дороги і поїхали путівцями, що привели нас до Маноска.
У цьому містечку ми пробули два дні. Сталося так, як ми і передбачали: було відомо, хто ми, на нас дивилися дуже недоброзичливо, і я можу навіть сказати, що з огляду на їхнє сильне
