варягів[9] на столицю могутньої Візантійської імперії – 18 червня 860 року. Місто та імперія були заскочені зненацька, оскільки імператор Михаїл у цей час був у поході в Малій Азії. Його флот перебував у Егейському та Середземному морях, захищаючи імперію не лише від арабів, а й від вікінгів, які побували там минулого року. Ніхто не очікував, що вони нападуть ще й з півночі.
Нападники не мали знарядь для довгої облоги й не могли зруйнувати мури міста, але натомість напали на передмістя, грабуючи храми та палаци, вбиваючи й топлячи тих, хто чинив опір, і залякуючи населення. Потім вони пропливли Босфор, увійшли в Мармурове море й почали грабувати Принцові острови біля столиці. Патріарх Фотій, верховний християнський та імперський посадовець у місті, просив у Бога захисту в своїх молитвах та проповідях. В одній зі своїх проповідей він змалював беззахисність містян перед загарбниками: «Повз місто проходили човни, на них були екіпажі з піднятими мечами, ніби погрожували місту смертю від меча, і всяка надія полишила людей, і місто покладалося лише на Божу допомогу». Нападники таки відступили, і Фотій пояснив чудесне спасіння міста заступництвом Божої Матері. Це трактування переросло в легенду, що стала основою для святкування дня Покрови Божої Матері. За іронією долі, це свято так і не закріпилося у Візантії, зате стало надзвичайно популярним в Україні, Росії та Білорусі – землях, з яких вікінги прийшли, щоб напасти на Константинополь.
Вікінги, які напали на столицю Візантії влітку 860 року, навряд чи були зовсім невідомі Фотію і його сучасникам. Патріарх називає їх «руссю», так само як членів руського посольства 838 року. Він навіть стверджує, що вони були колись підданими Візантії, але з’ясування подробиць залишилося для наступних поколінь учених. Ким вони були? Пошук відповіді на це питання триває останні два з половиною століття, якщо не більше. Сьогодні більшість науковців вважають, що слово «Русь» має скандинавське походження. Візантійські автори, які писали грецькою, швидше за все, запозичили його в слов’ян, а ті – у фінів, які використовували слово «Руотсі» («Ruotsi») для позначення шведів, що шведською означає «люди, які веслують». А вони дійсно веслували. Спочатку Балтійським морем до Фінської затоки, потім озерами Ладога, Ільмень та Белоозеро до верхів’їв Волги – річки, що пізніше стала уособленням Росії і в ті часи становила основну частину Волзького торгового шляху до Каспійського моря та арабських країн.
«Руські» вікінги, що являли собою за теперішніми географічними ознаками конгломерат норвезьких, шведських та, можливо, фінських норманів, спершу потрапляли до Східної Європи здебільшого як торговці, а не завойовники, бо в лісах регіону було мало поживи для грабунків. Справжні скарби знаходилися на Близькому Сході, за землями слов’ян, через які вони мусили мати право проходу. Та, судячи з того, що нам відомо про вікінгів-русь, вони не вважали торгівлю та війну (точніше, торгівлю й насильство) несумісними. Зрештою, їм доводилося захищатися в
Назва вікінгів на Русі.
