березі Дніпра стала ознакою проблеми, яку не змогли вирішити ні він, ні його попередники. Незважаючи на великі сили, зосереджені в Києві та широких лісах на північ від міста, вікінги виявилися неспроможними не те що встановити повний контроль над степами, а навіть безпечно пересуватися ними. Це не дозволило київським правителям захопити Північне Причорномор’я і повною мірою скористатися тими можливостями, що їх давав середземноморський світ. Розгрому хозар виявилося недостатньо, щоб відкрити шлях до моря.
Історики називають Святослава «останнім вікінгом». Справді, його військові експедиції та ідея покинути Київ і перемістити столицю, щоб контролювати торгівлю між Візантією та містами Центральної Європи, свідчать про те, що він був мало зацікавлений в управлінні царством, яке збудували його попередники та яке було розширене за рахунок його власних військових зусиль. Смерть Святослава стала кінцем доби вікінгів в Україні. Хоча вікінгські дружини ще відіграватимуть важливу роль у київській історії, наступники Святослава намагатимуться знизити залежність від іноземних вояків. Вони зосередяться на управлінні державою, яка їм дісталася, а не на захопленні нових територій та пошуку нових столиць.
Розділ 4
Північна Візантія
Уже з перших повідомлень про руських князів з берегів Дніпра ми чуємо про їхній потяг до Візантійської імперії. Те, що привертало увагу гунів та готів до Риму, вабило до Константинополя і вікінгів – торгівців та вояків: матеріальні багатства, а з ними влада й престиж. Руські вікінги ніколи не мали наміру повалити Візантію, але намагалися просунутися якомога ближче до імперії та її столиці, організовуючи численні походи на Константинополь.
Загибель Святослава 972 року завершила важливий період в історії Русі та її відносинах із могутнім південним сусідом. Для двох наступних поколінь київських правителів зближення з Константинополем було не менш бажаним, ніж для Святослава. Але його наступники цікавилися не лише грішми та торгівлею, а й владою, престижем і високою культурою, якою володіла Візантія. Замість завоювати Константинополь на Босфорі, як це намагалися зробити їхні попередники, вони вирішили відтворити його на Дніпрі. Цей поворот у відносинах Русі з візантійськими греками та нові сподівання київських князів вийшли на перший план під час правління сина Святослава Володимира та його онука Ярослава. Ці двоє керували Київською імперією більш ніж півстоліття, і їм часто приписують її перетворення на справжню середньовічну державу – з більш-менш окресленою територією, системою управління і, не в останню чергу, ідеологією. Остання здебільшого прийшла з Візантії.
Як київський князь син Святослава Володимир був менш войовничим та амбітним, ніж його батько, але, як виявилося, успішнішим у досягненні своїх цілей. Йому було п’ятнадцять років, коли помер його батько, у нього було троє братів, які теж прагнули трону, але нова хвиля прийшлих
