століття мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. Окремою, а може, з сьогоднішнього погляду, найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Найкращі з-поміж українських поетичних мініатюр – «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «Кобзар» 1840 року.
Так було Долі бажано, щоб саме Іван Сошенко звернувся до Євгена Гребінки з проханням допомогти «звільнити його – Шевченка – від жалюгідної долі кріпака». І доклав усіх можливих і неможливих зусиль, тільки-но справа зайшла про викуп Тараса Шевченка з кріпацтва.
Починаючи з жовтня 1838 року Шевченко оселився в Сошенка і жив разом з ним на 4-й лінії Васильєвського острова, неподалік Академії. Житло друзі сплачували порівну. І Тарас несподівано різко змінився. До того Сошенко звик бачити пригніченого тяжкою долею хлопця, а після здобутої волі раптом побачив у Шевченкові іншу людину. Тепер то був безтурботний юнак, якого манили до себе розваги та спокуси столичного життя і він ладен був тільки те й робити, що веселитися і навіть просто пустувати, б’ючи байдики.
Іван Сошенко вже тоді дорікав Шевченку за надто веселе, на його розуміння, життя. Його навіть почала дратувати деяка роздвоєність поета і художника в особі Тараса. «Мистецтво вимагає всю людину безроздільно», – напоумлював він Тараса, шпетив його, що Тарас не сповна віддається мистецтву, ставлячись до нього – на думку Сошенка, – дещо легковажно. А треба віддавати мистецтву всього себе, тільки тоді можна щось варте уваги створити. Десь близько чотирьох місяців вони жили на одній квартирі. Жили і…
І не могли вжитися. Тарас Шевченко був вельми пристрасним, темпераментним та експансивним, часто був людиною настрою, щось починав і кидав, не доводячи до пуття задумане; а Сошенко від природи був спокійний та врівноважений.
«У той час він зовсім змінився, – згадуватиме згодом Сошенко. – Познайомившись через Брюллова з найкращими петербурзькими домами, він часто їздив то сюди, то туди вечорами, гарно вдягався, навіть із претензією на комільфотність. Словом, у нього на деякий час вселився світський біс. Досадно й боляче мені було дивитися на його розкидливе життя, невластиве нашому братові-мистцеві, що живе лише для одного мистецтва. Так ось як, думав собі, зрозумів він свободу, що коштувала йому такої боротьби, таких страшних зусиль».
Про це свідчать і біографи Шевченка. Тарас тоді купував собі то єнотове хутро, то годинник із ланцюжком (гроші заробляв малюванням портретів для багатіїв). Їздив на шикарних візниках; часто у кого-небудь
