була куплена моя воля 22 квітня 1838 року».
Лотерея відбулася в Аничковому палаці, резиденції імператора Миколи I. Члени царської сім’ї внесли тисячу рублів і портрет Жуковського став власністю дружини Миколи I, імператриці Олександри Федорівни.
І ось він настав, неймовірно щасливий у житті Тараса Шевченка день 22 квітня 1838 року, коли йому вручили «отпускную» – документ з підписом поміщика Енгельгардта про те, що кріпак Шевченко одержав од нього волю. Як згадуватиме Сошенко, того дня Тарас крізь відчинене вікно вскочив до кімнати просто з тротуару, звалив мольберт і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: «Свобода! Свобода!». Сошенко гаряче обійняв друга, і вони, наче діти, обоє на радощах розплакалися, разом вигукуючи: «Свобода! Свобода!».
І Тарас Шевченко, вже не кріпак, а вільний, почав навчатися живопису в класі Карла Брюллова.
«Самому тепер не віриться, – записував до щоденника, – а насправді так було. Я з брудного горища, я – нікчемний замарзуха – на крилах перелетів у чарівні зали Академії мистецтв!»
Янгол з гусячими крилами
Мов янголи ясні,
Літають мрії ті
І будять у людей надії золоті.
Янгол (ангел) за релігійним культом – надприродна істота, посланець, вісник Бога, завжди зображується у вигляді юнака з незмінними крилами за плечима, що часто завдавали клопоту художникам. «Справжніх» янголів вони, звісно, не бачили, малювали їх такими, якими уявляли. А ось із зображенням крил була проблема. Якими їх зображувати? З чого їх малювати? Така проблема виникла й перед молодим художником Петровським, коли вони мешкали на Васильєвському острові в Петербурзі.
Якось приятель поскаржився Шевченку: де б дістати великого птаха, аби він міг скопіювати крила янгола-хоронителя для картини «Агар у пустелі», що її тоді малював?…
– Великого і, звичайно ж, крилатого птаха? – ковтнувши слину – вони тоді перебували на грошовій мілині та днями, бувало, голодували, – перепитав Тарас.
– Так, такечки, з великими крилами, щоби я їх міг скопіювати.
Подумавши, Тарас пригадав: неподалік мешкав помічник поліцмейстера Академії Соколов, на задньому дворі в якого були гуси.
– Чималі гуси, – шепнув Тарас художнику. – А крила які в них! Як перемалюєш – за янгольські зійдуть.
Поміркувавши так і сяк, приятелі одного надвечір’я проникли на задній двір помічника поліцмейстера і, підкравшись, накрили там найбільшого гусака шинелею. А щоби він не здійняв ґвалту, міцно затиснули йому дзьоба. Та й понесли свій трофей до майстерні Петровського.
– Крила в нього і справді видатні, – радів дорогою художник, як вони поверталися додому з гусаком. Тарас ніс птаха, а Петровський поруч дріботів (він був маленький, з короткими ногами, тож не ходив, а дріботів), затискуючи гусакові дзьоба, аби той, бува, не здійняв обурливого ґвалту,
