у відставку, переїхав до Петербурга, де того ж року вийшла збірка його байок «Малороссийские приказки».
З інтернет-видання:
Українське суспільство у 20 – 30-х роках, коли зростав талант Євгена Гребінки, розвивалося в умовах загострення суспільно-політичних відносин, зростання ліберальних і радикальних настроїв. Після наполеонівської війни 1812 року, коли багато громадян Росії та України ознайомилися з життям Європи й порівняли його зі своїм середньовічним кріпацтвом, почали виникати таємні політичні товариства, з яких 14 грудня 1825 року виросло декабристське повстання в Петербурзі. 28 грудня це повстання повторилося в Україні під Васильковом, де збунтувався піхотний полк, загітований декабристами. Новий спалах національної самосвідомості після придушення декабристського руху стався під час польського повстання 1835 року, яке знайшло жвавий відгук у середовищі радикально налаштованого українського громадянства. Прояви українського національного відродження, зініційовані польським визвольним антиросійським рухом, ширилися на Лівобережній Україні. У ті часи починали свою діяльність Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Микола Гулак, Опанас Маркович. Уже було видано славнозвісний збірник українських пісень Михайла Максимовича. Надзвичайною популярністю користувалася «Енеїда» Івана Котляревського, яка започаткувала нову українську літературу, писану живою народною мовою. Ці прояви національного відродження в часи царювання Миколи I викликали непримиренну ворожість. Царизм у всіх проявах національного життя вбачав сепаратизм і вживав заходів із остаточної асиміляції українських провінцій.
У таких умовах виник романтичний напрям української літератури дошевченківського періоду, яка живилася подіями народного життя й надихалася ідеями національного відродження. Євген Гребінка, як і багато хто в українській, російській та польській літературі вдавався в умовах миколаївської реакції до жанру байки, яка мала в Україні давні традиції й досягла найвищого рівня у XVIII ст. в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди та в російських байках Івана Крилова. Гребінка творчо переусвідомив здобутки попередників у жанрі байки та надав їм ширшого жанрового звучання, ввівши в них українські реалії та думки, що відображали світогляд українського селянина. У байках Гребінки викрито соціальні суперечності тогочасної дійсності. Езопівською, сповненою алегорій мовою він, бачачи соціальну й національну несправедливість тогочасної царської Росії, наважувався казати сувору і сміливу правду. Майже в усіх його байках простий чоловік, який має здоровий глузд і мораль, протиставляється хижакам і гнобителям, багатіям, крутіям, здирникам, чинодралам. Наприклад, у байці «Ведмежий суд» він викриває тогочасні порядки, продажність і корупцію в судових установах миколаївської Росії, де судді, Ведмеді та Вовки, за доносом Лисиці готові розтерзати жертву, бідолашного Вола, за те, що той лиш «їв сіно, і овес, і сіль». Вола за скоєні злочини «справедливий» суд постановив «четвертувать
