про те наймитування і жінка о. Григорія, звана простою мовою попадею, як, перебуваючи в її домі, Тарас зимовими вечорами завжди в кухні що-небудь читав про себе, як «грамотний хлопчик». А за свідченням о. Григорія, Тарас у його кухні вивчив дві кафізми з Псалтиря.
Як згадує один з біографів поета, «в доме о. Григория Тарас Григорьевич не был ничем обижен, так как о. Григорий был человек весьма достаточный, имевший хорошее хозяйство и два больших сада при доме, а жена его была очень добрая женщина, оба же они вели жизнь довольно патриархальную, проводя дни и вечера вместе со своею прислугою в большой чистой кухне, занимавшей половину дома, и только для отдыха и приема гостей отделялись от своих слуг в свои светлицы, состоявшие из двух небольших комнат на другой половине дома…»
Щоправда, цей же історик (П. Г. Лебединцев) змушений зазначити, що «впрочем, отзывы о. Григория были не в пользу Тараса Григорьевича: он впоследствии называл его все-таки “ледащим”, т. е. неспособным к какому-либо хозяйственному делу…». І далі зазначав, що хоч і бував часто в домі о. Григорія Кошиці, «сын которого Иван учился вместе со мною и моими братьями в богословском училище и ездил туда на оной буланой кобыле, но, к сожалению, не приметил я тогда погонича, в душе которого таился поэтический гений…»
Ще малим наймитчуком Тарас в о. Григорія Кошиці був за «креденсового». Себто за буфетника – чистив, ховав до шафи ножі та виделки, перемивав тарілки, ложки, топив грубку в покоях. А ще «состоял на мелких посылках по селу и в поле, по вечерам повторял Псалтырь и читал жития святых, в досужие часы рисовал углем по коморе и стайне петухов, людей, церковь и даже киевскую звонницу, а затем его стали употреблять и на всякие другие хозяйственные и полевые работы, и даже на самостоятельные и ответственные поездки с Ясем в школы и на ярмарки. Получал ли Тарас за свои труд и услуги какую-либо плату, не знаю: думаю, что сначала, будучи еще хлопцем, он не имел никакого денежного вознаграждения, как сирота, которого надо было одеть и прокормить, и как не приученный еще и малоспособный к работе. И впоследствии наемная плата его не могла быть сколько-нибудь значительна: в те годы дюжий парубок в хозяйской одежде получал 5 – 20 руб. асс. в год, а мальчик лет 6-ти, с шуточным названием “креденсового”, служил у нас приблизительно в то время за три руб. асс. в год» (Ф. Г. Лебединцев).
Кирилівський священик отець Григорій Кошиця ніколи не був бідним, але ніколи не був і багатієм, щоб аж-аж. Середняк. Але, як кажуть, на свою вигоду. Мав чимале – хоч і не найбільше в тих краях – господарство, наймав робітників та й хазяйнував як міцний селянин. Мав усе, що треба було для життя його родини – і хліб, і до хліба, тож встигав все робити – і в церкві служити, і господарством займатися. Був, казали, справедливим, але й вимогливим. Спуску не давав, але й не був жорстоким – попри все, мав доброту. І мовби ж не був скупердяєм, годував своїх наймитів тим, що сам із сімейством споживав.
«Все у волі Божій», – незмінно казав, а тому нічого не брав близько до душі, нічим не переймався і жив у спокої та затишку. За свого наймитування в о. Григорія Тарас кривди не знав, як і приниження, тож зберіг про кирилівського священика добре враження. І коли в році 1859-му, відвідавши Україну, побував у Кирилівці, пішов до отця Григорія свататись,
