енциклопедії превелебного Тіптона Четсфорда «Чоловіки визначних думок і діянь», випущеній у 90-х роках ХІХ ст. В останній були розкидані куці нариси про видатних діячів, написані для дітей і розбавлені ефектними гравюрами. Усе, що писав Банні, здавалося бентежно авторським, оскільки починав він із химерного добору робочих матеріалів, а далі їх перекручував, торуючи шлях спантеличеного пошуковця. Робота про Джона Донна, певно, вийшла в нього найгірше з усього поганого, що йому будь-коли доводилося писати (за іронією долі, вона стала єдиною, яка побачила друк. Після зникнення Банні один журналіст попросив показати йому приклад роботи молодого науковця, і Меріон вручила йому цей примірник, старанно відредагований фрагмент якого навіть з’явився на сторінках часопису People).
Банні десь вичитав про знайомство Джона Донна з Айзаком Волтоном,[76] і в похмурих коридорах його розуму дружба англійських літераторів виросла настільки, що вони практично стали одним цілим. Нам так і не вдалося збагнути, яким чином утворився цей фатальний зв’язок між ними. Генрі покладав усю провину за це на «Чоловіків визначних думок і діянь», але певності ні в кого не було. За тиждень чи два до крайнього терміну подання курсової Банні почав навідуватися до мене о другій або третій ночі, щоразу виглядаючи, ніби він тільки-но уникнув якогось стихійного лиха, зі зсунутою набік краваткою та шаленими очима.
– Привіт-привіт, – зазвичай казав він мені, заходячи та намагаючись пригладити руками скуйовджену чуприну. – Сподіваюся, не розбудив? Не проти, якщо я ввімкну світло? Де ж воно тут? Ага, ось воно, ось.
Банні вмикав світло й починав міряти кімнату кроками, не знімаючи пальта, склавши руки за спиною та помотуючи головою. А потім ставав як укопаний посеред маршруту й промовляв із відчайдушним виразом в очах:
– Метагемералізм. Розкажи мені про нього. Усе, що можеш. Мені треба знати щось про метагемералізм.
– Пробач. Уперше чую.
– І я теж, – знервовано відповідав Банні. – Це якось пов’язане з мистецтвом, або пасторалізмом, або чимось таким. Саме так я хочу пов’язати Джона Донна та Айзака Волтона, розумієш? – Тут він знову зривався на біг. – Донн. Волтон. Метагемералізм. Ось задачка, яку треба розв’язати.
– Банні, я взагалі не впевнений, чи існує слово «метагемералізм».
– Звісно, існує. Воно латинське. Має стосунок до іронії та пасторалі. Еге ж. Так і є. Картина, скульптура абощо.
– А в словнику ти дивився?
– Ні. Я не знаю, як воно пишеться. Я хотів сказати, – і тут він малював рамку в повітрі руками, – поет і рибалка. Parfait.[77] Чопові брати. На природі. Вдоволені життям. Усе це докупи ліпиться метагемералізмом, розумієш?
Так могло тривати з півгодини, а то й більше. А Банні все марив риболовлею, сонетами та ще бозна-чим, аж раптом посеред монологу йому спадала блискуча думка. Банні несподівано
Айзак Волтон (бл. 1594–1683) – менш відомий англійський літератор, якому славу свого часу приніс збірник прозових та поетичних творів про риболовлю «The Compleat Angler» (1653).
Чудово (
