Гетч розпалити камін, і я відчув легкий відтінок запаху дров у багатті. Френсіс теж перебував усередині, бо займався нашою вечерею, він співав, і його високий чистий голос трохи не в лад линув із кухонного вікна.
Поріз Камілли виявився нестрашним. Френсіс звозив її у травмпункт (із ними зголосився і Банні, бо дратувався через те, що проспав усі пригоди), і вже за годину вони всі повернулись, із шістьма швами на нозі в Камілли та пляшечкою «Тайленолу» з кодеїном. Тепер же Банні з Генрі грали на галявині в крокет, і Камілла склала їм компанію, пристрибуючи на здоровій нозі та інколи спираючись на великий палець другої, – така її плигуча хода з веранди здавалася напрочуд кумедною.
Ми з Чарльзом пили віскі з содовою. Він намагався навчити мене грати в піке («У нього ж грає сам Родон Кроулі[69] в “Ярмарку суєти”»!), але учень із мене вийшов такий собі, тому карти лежали забуті на столі.
Чарльз відсьорбнув із чарки. Він і не думав перевдягатись, а тому цілий день проходив у халаті.
– Шкода, що завтра доведеться їхати назад у Гемпден, – проказав він.
– Моя б воля, не вертався би, – підтакнув я. – А отак би й жив тут з усіма вами.
– Може, це ще й станеться.
– Що?
– Я не кажу, що зараз. Але, здається, це можливе. Після університету.
– Як так?
Він знизав плечима.
– Ну, Френсісова тітка продавати будинок не збирається, бо хоче зберегти його для родини. Коли йому сповниться двадцять один, він би міг його викупити за безцінь. Та й навіть якби не міг, то в Генрі грошей більше від можливостей його фантазії. Можна було б скинутись і придбати його. Завиграшки.
Мене приголомшила така прагматична відповідь.
– Я мав на увазі, що все, чим би Генрі хотів займатися після закінчення університету (якщо він його закінчить), – це відшукати собі місце, де можна писати книжки й займатися вивченням Дванадцятьох великих культур.
– Що значить «якщо він його закінчить»?
– Ну, він може все облишити. Може знудитися. Він уже раніше говорив про те, щоб покинути універ. Він поступив без особливих причин, а справжньої роботи в нього ніколи не буде – це вже точно.
– Гадаєш, не буде? – спитав я, зацікавлений. Мені завжди здавалося, що Генрі викладатиме греку де-небудь у забутому, але відмінному університеті Середнього Заходу.
– Та ну, – пхекнув Чарльз. – Навіщо воно йому здалося? Гроші йому не потрібні, та й викладач із нього був би нікудишній. І Френсіс у житті ні дня не працював. Мабуть, він би міг мешкати разом із матір’ю, ось тільки того її чоловіка терпіти не може. Тут йому краще. Та й Джуліан недалеко.
Я хильнув із чарки й поглянув на далекі постаті, що блукали лукою. Банні, у якого волосся лізло в очі, готувався зробити удар, махав молотом і переминався з ноги на ногу, ніби професійний гольфіст.
– А в Джуліана є сім’я? – спитав я.
– Ні, – відказав Чарльз із ротом, набитим льодом. – Має якихось племінників, але терпіти їх не може. От поглянь, – раптом промовив він, трохи
Родон Кроулі – один із головних персонажів роману англійського письменника Вільяма Мейкпіса Теккерея (1811–1863) «Ярмарок суєти».
