копати таких бидлюків, як ви». Таке, або приблизно таке, бо лиховісні посмішки казали, що їхні власники настроєні радше мілітаристично, ніж пацифістично. Мерзотники лузали насіння.
Моя вчителька з історії (до слова, найяскравіша сексуальна фантазія… я не казав?) розповідала, як генерал Денікін, входячи в нове місто, першою справою віддавав наказ про розстріл бабок із «сємєчками».
«Ото б сюди зараз денікінця з базукою в руках», – замріялося мені.
Я маленький, сірий і непомітний. Я маленький, сірий і непомітний… Повторюючи це, я зсутулено, тихо крався до м’яча. Тільки б не…
– Ей, пацан, пс-с-с… Чюєш?
Ну все, блін. Можна зливати воду. Я промовчав і вже майже підійшов до бальона.
– Маєш які-та філки?
Знову змовчав. Узяв м’яча й розвернувся йти назад. Сковтнув слину, бо Сєрий – він був низьким, наче придушеним надмірною гравітацією, косооким курдуплем – встав із насидженого місця. На протилежній стороні засипаного товченою цеглою прямокутника, біля стіни, стояв Гладкий Хіппі: він нервово склав руки на грудях і час від часу покусував кісточки пальців. Хіппі перелякався не на жарт: його взагалі подібні ситуації надзвичайно вибивали з колії.
Сєрому заманулося відібрати в нас гроші. Я знав, що в Хіппі в кишені було трохи більше тисячі – пляшка пива й одне плодово-ягідне морозиво.
Копнув м’яча товаришу й спробував просковзнути повз Сєрого, притискаючись – я маленький і сірий – до бордюра.
– Ти шо, пацанів не уважаєш? – задав риторичне запитання Фєдя. Усередині все похололо, і я ледь чутно промовив:
– Нема часу, ми дуже спішимо.
Повітря згустилось.
Гладкий Хіппі виразно проартикулював губами: «БІ-ЖИ».
Я опустив очі на свої запорошені кеди й пришвидшив крок.
– Щяс я тобі найду чяс! – Фєдя з розмаху вдарив (чи штовхнув) мене плечем (клацнули зуби). Знову шалений переляк, кадр у голові змістився, і я перечепився через кам’яну загородку-бордюр.
Відразу ж зірвався й побіг уперед, не дивлячись, чи поженуться за мною, чи ні. Несподівано щось ударило мене по п’ятці – це копнув Сєрий: його фірмовий прийомчик. Я зашпортався й поїхав тілом по кришеній цеглі.
– Ну всьо, поц, ти попався. Ти хочєш, шоб ми тебе тут паламали, да?
Вони нависли наді мною, закриваючи глибоке небо та крони дерев.
– Ти шо, пацанів не уважаєш, да? – перепитав він. – Чюєш, Сєрий?
– Да я бачю. Хіпаблуд ванючій, кажи? А дє другий поц? – Сєрий озирнувся й радісно скрикнув:
– О, ше адін хіпаблуд! Стережи того, ладно?
Сєрий із криками погнався за Хіппі. Я не знав, що вони заміряються зробити цього разу, але боявся вже наперед. Лінивий Дюк підняв свою гепу й тяжко влігся біля господаревих ніг.
– Давай, рєзко встав! Філки давай, чюєш?
Я продовжував подивляти красу зеленої глиці на гілках.
– Ти
