й допомогти тобі з канапками!
Промовляючи це, Фікс дивився прямо на Воліс, але Воліс лише закрила губну помаду і не звернула на його слова жодної уваги. Фікс вважав, що таким чином допомагає Беверлі, адже в неї так багато роботи. Глянувши на неї, будь-хто подумав би, що вона з тих, хто замовляє їжу для вечірок у службах доставки, а сама зручненько сидить на дивані, тимчасом як хтось інший розносить таці зі стравами.
– Боні така рада, що бачить одразу стількох копів у одній кімнаті! Як можна сподіватися, що вона зараз думає про канапки?! – відповіла Беверлі, на якусь мить припинивши викладати на блюдо м’який сир та огірки й зиркнувши на пакунок у руці Фікса.
– Що там у тебе в пакунку?
Фікс вийняв джин, і дружина, на його подив, уперше всміхнулася до нього за цілий день, а може – за цілий тиждень.
– Скажи тим, кого ти пошлеш у магазин, – промовила Воліс, раптом виявляючи цікавість до їхньої розмови, – щоб купили тоніку.
Фікс відповів, що він сам сходить по лід. Далі вниз вулицею була невеличка крамниця, і його тішила можливість ненадовго вислизнути з домівки. Відносна тиша, що панувала довкола, упоряджені бунгало з чепурними зеленими галявинами, легкі тіні пальм та аромат апельсинових квіток укупі зі запахом запаленої цигарки, яку він із задоволенням курив, – усе це заспокоювало Фікса. Його брат Том запропонував допомогти, і тепер вони йшли разом у товариському мовчанні. Том та його дружина Беті мали вже трьох дітей, усі дівчата; вони жили в Ескондідо, де Том працював у протипожежному відділку. Фікс міркував над тим, як швидко плине життя, коли стаєш дорослим та з’являються діти: тоді в тебе вже не так багато часу, як тобі думалося. Останнього разу брати зустрічались у батьків, коли всі гуртом ходили на Різдвяну службу до церкви, а ще раніше – мабуть, в Ескондідо, на хрестинах Ерін. Повз них проїхав кабріолет «Санбім», і Том промовив:
– Оце так машина!
Фікс кивнув у відповідь і пожалкував, що не побачив автівку першим. Тепер треба думати, як підтримати розмову. У крамниці вони купили чотири пакунки льоду та чотири пляшки з тоніком. Хлопець на касі запитав, чи не треба їм лайма, але Фікс заперечно похитав головою. Вони в Лос-Анджелесі, а зараз червень. Хто тут о цій порі купує лайм? Фікс не звірявся з годинником, коли вони вийшли з дому, але в нього було добре відчуття часу. Як і в усіх копів. Їх не було хвилин двадцять, максимум – двадцять п’ять. Зовсім мало для того, щоб щось змінилось, а втім, коли вони повернулися, двері парадного входу були розчахнуті навстіж, а на подвір’ї вже нікого не було. Том не помітив ніякої розбіжності, адже він був пожежником. Якщо в повітрі не чути смороду диму – значить, на їхню думку, все гаразд. У будинку все ще було сила-силенна народу, але стало значно тихіше. Перед початком вечірки Фікс увімкнув радіо, і вперше за увесь цей час зміг розчути уривки музики. Діти вже не повзали по підлозі у їдальні, і здавалося, що ніхто не переймався тим, куди вони поділися. Вся увага присутніх була зосереджена на відчинених
