сподіватися не випадало. У будні він виходив з дому, коли його діти тільки-но прокидалися. Він мимохідь гладив їх по головах, давав кілька вказівок дружині і йшов собі. Коли він повертався пізно ввечері, вони вже спали або вкладалися спати. Лежачи у своїх ліжечках, діти здавалися йому такими милими, дорогими. І так він думав про них від ранку понеділка й до вранішньої зорі суботи. Але в суботу зранку вони відмовлялися спати. Кел та Голлі стрибали у ліжко батьків, прямо йому на груди, ще до того, як сонячні промені пробивалися крізь вінілові жалюзі, вже сперечаючись між собою через щось, що сталося за ті три хвилини, відколи вони прокинулися. Найменша донька-немовля починала вилазити з ліжечка, щойно чула голоси братів і сестер, – вона якраз недавно навчилася це робити, – а свою повільність надолужувала неабиякою завзятістю. Якби Тереза вчасно не підбігала, щоб упіймати її, малеча падала б на підлогу. Але Тереза вже встала та блювала. Вона зачинилась у ванній кімнаті й навмисне відкрутила кран з водою, але у спальню все одно долинали характерні звуки блювання. Казенс зіпхнув із себе старших дітей, і їхні легенькі тіла приземлилися на зібгане покривало у ногах ліжка. Вони радісно заверещали і знову кинулися до нього, та він не міг гратися з ними й не хотів цього робити, також він не хотів вставати і брати немовля, але він мусив.
Ось так розпочинався день. Тереза казала, що їй треба самій піти до крамниці або що сусіди, які живуть на розі вулиці, влаштовують барбекю, а вони не ходили на останнє барбекю. Щомиті хтось із дітей ревів: спочатку по одному, потім дуетом, а третій відпочивав, потім долучалося третє, відтак перші двоє затихали – і так по колу. Після сніданку менша донька впала, загатилась об скляні двері комірчини і розбила лоба. Тереза сиділа прямо на підлозі, заклеювала рану лейкопластиром і питала у Берта, чи слід накласти шви. Берта завжди нудило від вигляду крові, а тому він відвернувся, сказавши, що шви не потрібні. Голлі плакала, тому що плакала менша сестра. Голлі сказала, що її болить голова. Кела взагалі не було видно, хоча крики сестер чи батьків, як правило, змушували його прибігати. Келу подобався гармидер. Тереза із заюшеними кров’ю дитини пальцями поглянула на чоловіка знизу доверху й запитала, куди подівся Кел.
Протягом усього тижня Казенс длубався у справах, пов’язаних із сутенерами, домашніми насильниками та дрібними злодіями. Він приносив себе у жертву упередженим суддям та сонним присяжним. Він говорив сам собі, що на вихідні він забуде про всі злочини Лос-Анджелеса, повернеться до своїх одягнених у піжами дітлахів та знову вагітної дружини, але його вистачало лише до обіду суботи, коли він заявляв Терезі, що йому треба попрацювати в офісі, щоб завершити якусь невідкладну справу до початку першого слухання в понеділок. Смішно те, що він і справді їхав на роботу. Кілька разів він спробував був податися на пляж Мангеттену, щоб з’їсти хот-дог і позалицятися до дівчат у бікіні та коротких шортах, але він засмаг, а Тереза відразу ж це помітила. А тому він їхав до офісу і сидів там із тими, з ким проводив увесь робочий тиждень. Вони зі серйозним виглядом кивали один одному, працювали три-чотири години в суботу
