як факт.
– За ким? – перепитала вона.
– За малою.
Вона замислилася на мить, наполовину заплющивши очі й киваючи головою, але відповіла йому теща.
– Хтось, – мовила вона без належної впевненості у голосі.
– От чому так відбувається, – сказала мати Фікса, зовсім не переймаючись через дитину, – чоловіки можуть цілий день стирчати в кухні, щоб змішувати коктейлі та чавити до них апельсини, а от для приготування їжі їх сюди не заженеш?
Вона багатозначно втупилася поглядом у свого сина.
– Гадки не маю, – відповів Фікс.
Тоді вона знову поглянула на Казенса, але той лише покрутив головою. З невдоволеним виглядом жінки разом повернулись і швидко подрібцювали геть із паперянками в руках.
– У чомусь вона таки має рацію, – сказав Казенс. Він би ніколи не погодився стояти тут, щоб робити канапки, хоча з’їв би одну зараз, якби вона була, а тому налив собі ще коктейлю.
Фікс знову взявся за ніж та апельсини. Він був обережним за натурою, а тому не поспішав. Навіть дуже напідпитку він пильнував, щоб не врізатися.
– А в тебе є діти? – запитав він Казенса.
Той кивнув:
– Так, троє з половиною.
Фікс присвиснув:
– Ти не сидиш без діла!
Казенс не знав, що саме той мав на увазі: ти не сидиш без діла, бо постійно бігаєш за дітьми, чи ти не сидиш без діла, бо постійно трахаєш дружину? А може, все разом? Він поклав ще одну вже вичавлену половинку апельсина у раковину, яка вже була вщерть заповнена ними. Потім покрутив зап’ястком.
– Відпочинь трохи, – сказав йому Фікс.
– Я вже відпочивав.
– То ще відпочинь. Ми вже наробили достатньо соку, а якщо всі інші гості такі, як ті двоє, що тут тільки-но побували, то скоро ніхто з них не зможе знайти дорогу до кухні.
– А Дік куди подівся?
– Уже пішов, вискочив звідси разом із дружиною.
– Можу собі уявити, – промовив Казенс, і в його уяві виникла постать його власної дружини разом із нестерпним гармидером їхнього дому.
– Та все ж, котра зараз година?
Фікс поглянув на свій ручний годинник марки «Жерар Перего» – надто гарний, як на копа. Вже була за чверть четверта, на дві години більше, ніж можна було уявити собі навіть при найкращому відчутті часу.
– Не може бути! То мені вже треба йти, – сказав Казенс. Він був упевнений, що пообіцяв Терезі повернутися не пізніше, ніж опівдні.
Фікс кивнув:
– Усім у цьому домі, крім моєї жінки та доньок, вже треба йти. А втім, спершу зроби для мене дещо: піди знайди новонароджену. Дізнайся, в кого вона. Якщо я зараз вийду з кухні, то всі кинуться базікати зі мною, і мені її до ночі не відшукати. Сходи ти, поглянь навколо, добре? Треба впевнитися, що хто-небудь сп’яну не залишив її десь на стільці саму.
– Як же я дізнаюся, що то саме твоя дитина? – запитав Казенс. Йому спало на думку,
