style="font-size:15px;"> – Упевнений, – відповів Фікс.
Він ніколи не розмовляв про це з Терезою, але таки був у кімнаті чекання, коли хлопчик народився, і вписав у свідоцтво про народження – Альберт Джон Казенс – на свою честь. Терезі ніколи не подобалось ім’я чоловіка, але коли вона мала нагоду поговорити з ним про це? Тільки-но вони повернулися з лікарні додому, вона почала називати малого Албі, Ал-біі. Казенс просив її не називати його так, але ж його самого ніколи не було вдома. Як він міг заборонити їй? Іншим дітям це подобалося. Вони теж називали малого Албі.
2
– Отже, ти кажеш, що це ти назвав Албі? – запитала Френсіс.
– Я не називав Албі, – заперечив їй батько, коли вони йшли слідом за медсестрою довгим, добре освітленим коридором. – Якби то я називав малого, я б точно не назвав його так по-дурному. Безліч прикрощів у дитинстві виникає саме через ім’я.
Френні думала про свого зведеного брата.
– Можливо, тут є ще щось.
– Ти знаєш, що я колись витягнув його з камери попереднього ув’язнення для неповнолітніх? Йому було тоді чотирнадцять років, і він намагався спалити школу.
– Я пам’ятаю, – відповіла Френні.
– Твоя мати зателефонувала мені й попросила, щоб я витяг його звідти, – він легенько вдарив себе в груди. – Вона сказала, що то була б для неї велика послуга з мого боку, немовби мені так уже кортить робити їй послуги! Подумай лише, скільки копів знав Берт у Лос-Анджелесі, а вони звернулися саме до мене!
– Ти тоді дуже допоміг Албі, – мовила вона. – Він був іще дитиною, і ти йому допоміг. У цьому немає нічого поганого.
– Він навіть вогонь до пуття не вмів розпалити. Забравши Албі з камери, я відвіз його до твого дядька Тома у протипожежну службу. Я сказав тоді Бертовому синкові: «Ти хочеш спалити школу, в якій повно дітей? Тоді ось тобі хлопці, що можуть навчити тебе, як це зробити». Знаєш, що він мені відповів?
– Знаю, – сказала Френні, вирішивши не нагадувати, що на той момент, коли Албі влаштував пожежу, у школі не було дітей, до того ж він усе зробив дуже добре. Про Албі можна казати що завгодно, але роз’ятрити всіх та допекти до живого йому завжди вдавалося.
– Він сказав, що це його більше не цікавить, – Фікс зупинився, а отже, і Френні зупинилася разом із ним. Потому зупинилася й медсестра, щоб зачекати на них.
– Його вже більше так не називають? – поцікавився Фікс.
– Кого, Албі? Не знаю. Я його завжди так називала.
– Я намагаюся не прислухатися до ваших розмов, – сказала Дженні.
Так звали медсестру. На халаті в неї був бейдж з іменем, але вони не глянули на нього – вони й так її знали.
– Можете слухати, чого там, – відповів Фікс, – але тоді нам доведеться розповідати щось цікавіше.
– Як ви почуваєтеся сьогодні, містере Кітінґ? – запитала Дженні. Фікс приїхав до медичного центру Каліфорнійського університету
