до клавіш машинки, усміхаючись.
– Я тут залишаюся, – сказав я.
Ревізор банку зітхнув із полегкістю, а управитель, закотивши очі, перехрестився. Того ж таки вечора я уклав контракт на оренду будинку на десять років. Поки працівники електричної компанії проводили в будинок світло, я заходився прибирати, чистити та приводити до ладу свою нову оселю за допомогою трьох служників, яких Відаль прислав до мене, навіть не запитавши, чи я потребую їхньої допомоги. Незабаром я відкрив, що команда фахівців у галузі електричного освітлення вважала своїм головним завданням пробити безліч дірок у стінах незалежно від того, потрібні вони там чи ні. Через три дні після їх прибуття в будинку ще не горіла жодна лампочка, але здавалося, дім пережив нашестя жуків-точильників, які годуються гіпсом та мінералами.
– Невже не можна було зробити це якось інакше? – запитав я в командира батальйону, який, здавалося, не знав іншого способу діяти, крім як вимахувати молотком.
Отіліо – таке ім’я мав той талант – тицьнув пальцем у план будинку, який передав мені управитель разом із ключами, і почав доводити, що в усьому винен будинок, бо він неправильно збудований.
– Погляньте ось на це, – сказав він. – Якщо все зроблено, як через пень колоду тягти, то воно так і залишається зробленим, як через пень колоду тягти. Ось, наприклад. Тут зазначено, що ви маєте цистерну на асотеї[11]. А насправді ні. Насправді ви маєте цистерну на задньому патіо.
– Ну то й що? До вас цистерна не має жодного стосунку, Отіліо. Зосередьтеся на проблемі електричного освітлення. Світло. Ідеться не про крани й не про труби. Ідеться про світло. Мені потрібне світло.
– Але ж тут усе пов’язане. Що ви скажете мені про галерею?
– Що вона не має світла.
– Згідно з планом тут має бути головна стіна. Але наш друг Реміхіо ледь доторкнувся ось тут молотком, і половина стіни обвалилася. А про кімнати я вже й говорити не хочу. Якщо вірити цьому плану, то зала в кінці коридору має майже сорок метрів квадратних. Та де там! Я ладен об заклад побитися, що там немає й двадцяти. А ось тут маємо стіну, якої згідно з планом немає. А про ринви, то ліпше й не згадувати. Немає жодної, яка була б там, де їй би годилося бути.
– А ви певні, що ви правильно читаєте план?
– Послухайте-но, я фахівець. Повірте мені, у цьому домі сам чорт ногу зламає. Тут без Бога не обійтися.
– Ви повинні працювати з тим, що є. Робіть, як знаєте чи як вам заманеться, але я хочу, щоб до п’ятниці стіни були тиньковані, пофарбовані, а світло горіло.
– Не квапте мене, бо йдеться про дуже точну роботу. Тут потрібна стратегія.
– І що ж ви думаєте робити?
– Незабаром будемо снідати.
– Але ж не минуло й півгодини, відтоді як ви прийшли.
– Сеньйоре Мартін, з таким ставленням до нашої праці ми нікуди не дійдемо.
Випробування
Плаский дах будинку.
