вона.
– Невже?
– Мені доведеться знайти собі нового хлопця. Інакше ти не зможеш…
– А може, ти вже знайшла?
Жоржина намагалася підібрати потрібні слова, і він раптом вловив щось майже непомітне. Охоплений пекельним жаром, Флоріан нарешті усвідомив те, чого вперто не хотів помічати. Мабуть, дівчина готувалася до цієї розмови ще з весни. З того самого моменту, коли вона вперше стала вмовляти його пристати на цю пропозицію про роботу.
– Я кілька разів… бачилася з одним хлопцем.
– Коли я був відсутній, – швидше констатував, ніж запитав він. – І хто ж це?
– Не важливо. Ти його жодного разу не бачив.
– Скажи мені!
– Благаю, не став мені зайвих питань. І я не буду тебе розпитувати.
– Коли це сталося?!
– Що – сталося?
– Коли ти почала зустрічатися із цим типом?
– Прошу, жодних питань…
– Як далеко це у вас зайшло? Ви вирішили почекати, доки я поїду? Або не стали гаяти часу?
– Флоріане…
– Цей хлопець уже встиг тобі вставити?
Вона заперечно похитала головою, але юнак не зміг зрозуміти: вона каже «ні» чи просто відмовляється відповідати на його питання. Її очі здавались вологими, немов до них підступали сльози. Але, можливо, це була банальна дія алкоголю.
– Будь ласка… – вимовила вона.
– Припини! Розкажи мені все! Ви вже були близькі?
– Ні!
– Добре, – кивнув він. – Доки я був у від'їзді, цей хлопець заходив до тебе додому? Лапав тебе руками, коли ми мали телефонну розмову?
– Нічого не було, Флоріане. Ми зустрілися з ним в університеті, після лекцій. От і все. Іноді спілкуємося. На нейтральні теми.
– Ти згадувала його, коли у нас був секс?
– Ні, звичайно. Не питай мене про таке!
– Не можу! Мені треба знати все, про що ти мовчиш.
– Але навіщо?
Офіціантка напружено завмерла біля їхнього столика.
– Чого витріщилась? – гримнув хлопець, і вона рушила геть.
Флоріан озирнувся. Як виявилося, на них дивилися всі навколо. Ця раптова сварка привернула до них увагу всього закладу. Одні відвідувачі похмуро спостерігали за ними, у той час як інші, переважно молодь, посміхалися, намагаючись не засміятися.
На їхню пару звертали увагу й співробітники кав'ярні. Хоча, будьмо справедливими, «їхньої пари» практично не залишилося. Кожен з них тепер існував окремо.
Жоржина раптом підхопилася, штовхнувши стілець. Вона випустила з рук зім'яту смужку тканини – краватку юнака, яку продовжувала непомітно складати «сходинками» і розгладжувати протягом важкої розмови.
– Агов, куди це ти зібралася?
Вона намагалася його обійти, але Флоріан зупинив її, схопивши за плече. Жоржина заточилася й ледь не впала
