що вона рухалася повільно і ніхто не постраждав – крім автомобіля, звісно.
Їй навіть не хотілося виходити, щоб оглянути вм'ятину на боці. Доїхавши до наступного повороту, Жоржина вчасно визирнула у бокове вікно. Крізь потоки води, що стікали по склу, вона помітила червоне світло на світлофорі та двох бабусь під однією парасолькою, що неквапливо повзли пішохідним переходом. Лише завдяки цьому щасливому збігу бабусі безпечно дошкандибали до протилежного тротуару й зникли за рогом.
По боках калейдоскопом змінювали один одного будинки. Кондиціонер у салоні працював на повну. Жоржина вся зіщулилася від потужного потоку холодного повітря, раптом усвідомивши, що встигла змерзнути в мокрому одязі. Нарешті звернувши на це увагу, вона перемкнула маленький тумблер з синьої позначки на червону, і незабаром їй стало набагато тепліше.
Дівчина напружено подивилася в дзеркало заднього виду, немов намагалася побачити там щось важливе. Може, якийсь знак долі. Але заклад, де вони зустрілися, залишився далеко позаду, а Флоріан був ще далі, і щось змінювати було вже запізно. Та вона і не хотіла…
Раптом вона помітила дорожньо-патрульну службу. Біле авто із проблисковим маячком на даху прямувало просто за нею. Поглянувши на спідометр, Жоржина зрозуміла, що її авто рухається зі швидкістю майже вісімдесят кілометрів на годину при обмеженні в п'ятдесят. Відчуваючи глухі удари пульсу в скронях, вона зменшила швидкість і вивернула кермо в напрямку закинутої будівлі обіч дороги, вхід до якої, як вона встигла помітити, був забитий дошками. Автомобіль різко загальмував, колеса проорали неглибокі колії, розкидаючи бруд і каміння в усі боки.
Біле авто пролетіло повз. Це виявився звичайний цивільний автомобіль із критим багажником, водій якого теж мчав наввипередки з дияволом.
Тремтячи від переляку, дівчина зіщулилася за кермом, чекаючи, доки серцебиття ущухне. Вона вирішила, що буде вкрай нерозумно їхати далі в таку негоду. Варто було перечекати. Дощ не йтиме вічно – він уже майже ущух. Потім їй спало на думку, що Флоріан, швидше за все, зателефонує їй додому – дізнатися, чи все у неї гаразд. І як буде добре, коли її батьки змусять його хвилюватися, повідомивши: «Ні, Флоріане, вона ще не повернулася. Що у вас сталося?»
«Ой, адже батьків немає вдома, вони поїхали…» – раптом згадалося їй.
Флоріан, напевно, спершу все ж таки подзвонить їй. Жоржина витягнула із сумки мобільний і, не вагаючись, вимкнула його. Хлопець спробує їй подзвонити – вона в цьому не мала сумнівів. І відсутність зв'язку стане гарним приводом для занепокоєння. Раптом вона потрапила в аварію, і телефон розбився, разом з нею. Або щось інше трапилося… Ці ідеї забавляли її.
«Він не мав отак іти, не порадивши мені, що краще взяти таксі! – вирішила дівчина. – Та нехай… Тепер мені потрібно багато чого обміркувати. І не тремтіти».
Вона заглушила мотор і відсунула назад водійське сидіння. У салоні було темно, але у стелі чітко
