чи так це було насправді? Часто люди, уникаючи своїх проблем, зовсім не позбуваються їх. Вони просто не знають прописну істину: складнощі не викинеш у сміттєве відро і не виставиш за поріг. Єдиний спосіб впоратися з ними – це розв'язати свої проблеми.
Дівчина пройшла на кухню, щоб трохи перекусити і випити кави. Вона дістала з холодильника два приготовані заздалегідь бутерброди на тарілці, поставила чайник, насипала цукор і каву до чашки й розпочала свою пізню вечерю.
Закінчивши з бутербродами й заваривши собі міцну чорну каву, здатну викликати тахікардію і критично підвищити тиск, вона дістала з сумки телефон і нарешті увімкнула його.
Знайома мелодія оголосила Жоржині, що їй надійшло sms-повідомлення. Надіслала його компанія, послугами зв'язку якої вона користувалася. Текст sms-повідомлення свідчив, що їй двічі намагалася додзвонитися подруга Віолета, доки телефон був вимкнений. Наприкінці нав'язливий напис жирним шрифтом повідомляв: «Будь ласка, залишайтеся завжди на зв'язку, і за це ви отримаєте додаткові бонуси».
– Овва… – здивовано вигукнула вона. – Отак він мене кохає, цей Флоріан! Навіть не зателефонував дізнатися, чи дісталася я додому. Адже усіляке могло трапитися…
Втім, навіщо йому цікавитися, як колишня дівчина закінчила вечір? Йому тепер це байдуже. Він зараз теж вільна людина.
«І це не вперше, – раптом згадалося їй. – Був ще один схожий випадок…»
Відбулося це торік. Тоді Жоржина поверталася зі святкування дня народження однієї зі своїх подруг, і вони з Флоріаном домовилися, що після свята він зустріне її, вони трохи прогуляються, і він проведе її додому. Але юнак затримувався у батька в офісі.
Вінсент стояв на чолі девелоперської компанії. Того вечора він наказав сину оформити документи для продажу одного великого об'єкта. Флоріан, звичайно ж, погодився. Після чергового дзвінка дівчини він вибачився перед покупцями, запитав у батька дозволу відійти на кілька хвилин і вийшов з кабінету, щоб відкласти зустріч з Жоржиною.
– Ні! – хрипким п'яним голосом прокричала вона в трубку. – Ні, нізащо! Ми домовилися з тобою. Ти маєш бути біля будинку Віолети рівно за тридцять хвилин!
На задньому плані почулися поодинокі схвальні вигуки її подруг, добряче напідпитку. Юнакові захотілося кинути слухавку, але він стримався і відповів:
– Я приїду через дві години.
– Я розумію, що ти у нас дуже важлива персона і тепер не лише подаєш скріпки для паперу, але й ведеш їхній облік. Мої вітання. Але я нічого не бажаю знати. Я чекаю!
– Ти пропонуєш мені все кинути? – запитав він.
– Так, – пробурмотіла вона. – Ми тут жахливо напилися, і ти маєш провести мене.
– Давай так – або я приїду пізніше, коли закінчу з усіма справами, або ти візьмеш таксі.
– Ні, я краще піду пішки, зі мною щось станеться, і це буде на твоїй совісті, так і знай!
– Ти візьмеш таксі, – спокійно
