тут немає, запам’ятай! – сказала вона, намагаючись розчепити його пальці. – Це дім дикобраза. А нового дикобраза ще не привезли.
– Паркани ставлять для того, щоб тримати звірів усередині, а людей зовні, – сказав він.
Вона ніколи так не шкодувала, що він завжди дотримувався правил.
– Сьогодні правила інші, – сказала вона. – Тепер існують правила для непередбачених випадків. Вони диктують нам ховатися й не дозволяти, щоб дядько з рушницею знайшов нас.
Лінкольн ослабив свою хватку, оглянувся й знову схопився за її лікті.
– Я впаду, – сказав він. – Там надто високо.
– Хіба я дозволю тобі впасти?
– Ні, мамо, – сказав він, притискаючись до неї.
– Я обхоплю тебе руками. Я лише перелізу зараз.
– Мамо… – заскиглив він.
– Цссс… Я тримаю тебе.
Вона переступила ногою через загорожу, тримаючи руками обидва боки його тіла. Це було не дуже зручно, але вона переставила й другу ногу через загорожу, досить вдало вмостивши на протилежному виступі свої ступні.
Він легенько стиснув обидва її зап’ястки. Вона відчула, що його дихання близьке до сліз. Тому що незнайомець стріляє в людей чи тому що вони відступили від правил усталеної поведінки? Вона не знала чому.
– Мамо…
– Я тримаю тебе, – сказала Джоан й обхопила його рукою, притягнувши його до себе згином своєї руки. Його ніжки стукнулися об щось металеве.
– Я хочу опустити тебе вниз, – сказала вона йому. – Постав свої ніжки на ось цей невеличкий виступ і вхопися за цю залізяку. Тоді я стрибну й підхоплю тебе.
Вона підняла його, навіть говорячи, не давши йому шансу поміркувати про це, бо він не ставав хоробрішим після своїх роздумів, а вона це зробила за дві секунди. Вона міцно вхопилася за огорожу однією рукою й потягла його до себе, зігнувши свою талію й відхилившись від огорожі, щоб створити простір для нього. На якусь мить він завис у повітрі, підтримуваний лише її рукою та ліктем, і вона відчула, що він наполоханий, але тут вона поставила його ніжки на той самий виступ, на якому стояла вона, його теніски стали між її шкіряними сандалями. Вона обгорнула його пальчики навколо цієї петлі.
– Тримайся міцно, – сказала Джоан.
Вона стрибнула вниз, м’яко й легко приземлившись на брудну землю під собою, трава була така висока, що залоскотала їй зап’ястки. Вона потягла його вниз до себе, повернувши так, що він обхопив ручками її за шию. Його ніжки обхопили її за стегна, й вона пішла далі, дивлячись собі під ноги, як тільки могла, бо він загороджував їй погляд – вона пам’ятала, як вагітний живіт заважав дивитися під ноги й ускладнював пересування – і нарешті вони опинилися за високими валунами, які здалися їй такими спокусливими.
Вона нахилилася, обпершись спиною об скельний камінь – твердий і холодний – і її ноги роз’їхалися по землі. Він усе ще не відпускав її.
5:42
