відлито із золота, і водночас старанно обходив хлопця, так ніби він міг ужалити поглядом.
Марк опустив очі на білі носаки кедів «Converse». Пальці на ногах задубіли так, що він їх уже не відчував. А потім гірко посміхнувся. Це ж треба: двоє людей мусило вмерти, щоб він став знаменитістю.
5
– Марк?
Хлопчак скинув голову й інстинктивно скулився, сховавши підборіддя за коміром куртки. Над ним нависав Адріан Фесенко із 9-Б. Плечистий, чорнявий, із причепливими карими очима. За ті кілька секунд, поки наважувався дивитися дев’ятикласнику в очі, Марк устиг помітити глибоку подряпину над лівою бровою, а потім відвів погляд. Руки Адріан тримав на кермі нового – заледве не стерильного, – цілковито чорного велосипеда «Ghost Kato X», поставленого так, щоб двадцятивосьмидюймовим колесом перекривати Марку шлях до відступу вгору по Пушкіна. Марк здивовано кліпнув: по-перше, він ніколи не бачив, щоби хтось катався на ве́лику такої ранньої весни, а по-друге, ще вчора Адріанові батьки привозили його до школи на чорному Land Cruiser’і з тонованими вікнами та чотирма вісімками на номерному знакові. Якби Маркові було відомо, скільки коштує «Ghost», він би не дивувався, проте хлопчака не цікавили велосипеди, і він не знався на них. Праворуч і позаду Адріана, заштовхавши долоні до кишень джинсів, стриміли Єгор Лямчик та Олег Бо́жко з 8-Б, за ними – Орест Мрозович, єдиний серед усіх Марків однокласник. Трійця обступила Марка ліворуч, притискаючи хлопця до клумби.
– Здоров, – привітався Адріан.
– Здоров. – Марк кинув боязкий погляд на дев’ятикласника, відзначивши, що той зирить немовби крізь нього.
– Що робиш?
– Чекаю на початок уроків.
– Уже ж був дзвінок.
– У нас сьогодні немає першого, – сплюнувши під ноги, кинув Орест. Мрозович був невисоким, як Марк, і таким худим, що шкіра на прищавому обличчі аж світилася, а долоні нагадували щурячі лапки. Мішкуватий зимовий одяг мовби заковтував його. Орест слухав важку музику, погано вчився та був єдиним із 8-А, хто так і не припинив чіплятися до Марка за першої-ліпшої нагоди.
– А. – Через лоб, над подряпиною, пролягла зморшка. Адріана бентежив насичений зелений колір Маркових очей, він намагався збагнути, якого дідька цей товстозадий шкет із 8-А припхався на годину раніше та пасе всіх, хто заходить до школи. Що більше ймовірних причин зринало в голові, то більше Адріан жалкував, що наважився на цю розмову.
– Чого тобі? – ховаючи переляк, Марк намагався говорити виклично, проте голос зрадливо ламався та тремтів.
– Хотів спитати, це правда? Ти з нею бачився? – слова наче вмирали перед тим, як вилетіти з рота. – Ну, перед тим, як вона стрибнула?
– Так.
– Щось казав?
Марк зціпив зуби так, що на округлих вилицях виступили жовна.
(ти куди?)
(нагору)
(добре)
