решта заходили. Марк розглядав металевий ланцюжок із кулоном «Asking Alexandria» у формі гітарного медіатора на його шиї.
– Не дивись на мене, – зашипів однокласник. Марковими грудьми інстинктивно здійнялася хвиля холоду, разом з тим щось утримало його від того, щоб опустити очі. Орест спершу отетерів від такої зухвалості, проте за секунду пополотнів, зіщулився під поглядом. – Бля, я сказав, не дивись! – і зник за шкільними дверима.
6
Have you ever talked to someone,
And you feel you know what’s coming next?
Наступної п’ятниці, 4 березня, Маркові виповнилося чотирнадцять. Вітати хлопця почали ще в ліжку, розбудивши на п’ять хвилин раніше, ніж зазвичай. Поки він тер очі й сонно посміхався, Яна з Віктором вручили синові Hous’івський світшот із велетенським зображенням черепа на грудях і написом «NO REGRETS: LIVE YOUNG, DIE FAST[7]», який іще тиждень тому навідріз відмовилися купувати. Після них прийшов Арсен і подарував онукові книгу Браяна Ґріна «Структура космосу. Простір, час і текстура реальності». Книгу Марк відклав, а у світшоті того самого дня пішов до школи.
Повернувшись зі школи, Марк швидко впорався із домашнім завданням і засів за «Героїв Меча та Магії V» – п’яту частину популярної покрокової стратегії від компанії «Ubisoft». З огляду на день у календарі хлопець вважав, що має повне право просидіти до ночі за улюбленою комп’ютерною іграшкою.
Утім, склалося по-інакшому. Марк щойно вибрав фракцію (як завжди – Ліга Тіней) і ледве встиг розпочати кампанію, коли двері кімнати розчинилися та на порозі виросла худорлява постать діда.
– Знову залип у свої стрілялки? – вдавано сердито мовив Арсен.
Марк відірвався від монітора, повернув голову.
– Це не стрілялка, діду!
– А матері хто допомагати буде?
– Але…
– Піди викинь сміття.
Хлопець гукнув достатньо голосно, щоб його було чути на кухні.
– Ма-а, що це за незнайомий мужик у нашій квартирі?
Яна не відповіла, Арсен стримав посмішку.
– Не намагайся викликати підмогу.
– У мене сьогодні день народження! – в голосі проступили нотки образи.
– Марш викидати сміття!
– Ну, діду, хоча б сьогодні…
– Не хочу нічого чути!
«Та що з тобою таке?» – Марк поставив «Героїв» на паузу та неохоче сповз із крісла.
Яна Грозан працювала вчителем української мови в одній із загальноосвітніх шкіл мікрорайону Північний і того дня мала лише три уроки.
Ще до Маркового повернення зі школи жінка почала готувати страви для завтрашньої вечірки. У коридорі, перед вхідними дверима, на хлопця чекав великий чорний пакет зі сміттям.
Демонстративно суплячись, Марк узяв пакет у праву руку, взув капці, відчинив двері й переступив поріг. Наступної миті пакет зі сміттям вислизнув з руки. На бетонну підлогу посипалися яєчна шкаралупа, картопляне лушпиння, блискуча
Ти колись розмовляв із кимось, / почуваючись так, ніби знаєш, що він скаже далі? (
НІЯКОГО ЖАЛЮ: ЖИВИ ШВИДКО, ПОМИРАЙ МОЛОДИМ (
