нервово облизала губи. Веснянки тепер здавалися чорними, а голос обгорнутим важким оксамитом. – Але якщо ти зробив усе правильно, якщо правильно проїхав поверхи, то на п’ятому на тебе чекатиме… і… іс… іс-тота, – вона аж затнулася від хвилювання. – По-моєму, то дівчинка. Молодша за мене на кілька років. Десь так. Тобто вона здається мені дівчинкою, але насправді я не знаю, що воно таке, бо на неї не можна дивитися. Можливо, це реально дівчинка, просто вона… ніби не зовсім жива чи щось таке. І ще від неї дуже тхне.
«Усратися мені на місці, – проскочило у Марковій голові, – вона хвора… Не зовсім жива дівчинка? Від якої дуже тхне?.. Бляха-муха, та вона хвора на всю голову!» Йому було трохи страшно, проте саме це примарне та невиразне відчуття – чи то пак нерозуміння, що породило скупу тривогу, котра лоскотала груди зсередини, – примусило його затриматися.
– Чим тхне?
Соня замислилася. Ніздрі розширилися, так наче вона пригадувала запах.
– Землею. І… чимось кислим.
Марк похитав головою. Треба валити, лягати спати й більше до неї не наближатися. Він почав розвертатися, щоб піднятися сходами на другий поверх, та Соня схопила його за плечі. Дівчина стояла так близько, що Марк шкірою ловив її дихання. Її руки були холодними.
– А тепер найважливіше. Мені пофіг, що ти думаєш про те, що почув, просто запам’ятай одну річ: що б не сталося, не озирайся і мовчи. – Соня міцніше стиснула тоненькі пальці. – Не озирайся і мовчи. Зрозумів?
– Ага, – на автоматі кивнув Марк.
– Добре. – Вона опустила руки. – Двері зачиняться, і ти можеш почати розвертатися.
«От ти й попалася!»
– У нашого ліфта двері не зачиняються, поки хтось є в кабіні.
– Вони зачиняться, – відрізала Соня. – Якщо на п’ятому на тебе чекатиме вона, повір мені, двері зачиняться, і ліфт стоятиме на місці.
Марк знову подумав про те, що йому краще піти. У мозку неначе червона лампочка спалахнула. Водночас він усвідомлював: Сонині слова сколихнули думки, не прикінчивши які, він не вгамується, не засне до ранку та, ймовірно, не спатиме ще багато ночей потому. Замість розвернутися й рушити сходами на восьмий поверх, він насторожено спитав:
– Що далі?
– Ця істота ч… ч… чи дівчинка може видавати дивні звуки, але ти не зважай. Після того як двері зачиняться, вона почне обходити тебе: ліворуч чи праворуч, під стіною кабіни. І тоді тобі треба розвертатися. Якщо істота посуне праворуч, повертайся через ліве плече, – Соня на підкріплення сказаного повела лівим плечем назад, – якщо вона протискатиметься ліворуч, тоді – через праве, – дівчина відвела праве плече, – так, щоб постійно бути до неї спиною. Не бійся, якщо не дивитимешся, вона тебе не чіпатиме.
Марк тримав спину рівно, ніби жердину проковтнув. Соня правила далі:
– Коли станеш обличчям до дверей ліфта, натискай кнопку першого поверху.
– А що буде, якщо я натисну яку-небудь іншу?
Дівчина
