божевілля”. А я казав: “Знаю, що божевілля, але ми так вирішили”. А вони питали: “Навіщо?” А я їм відповідав: “Цей маршрут розроблено з урахуванням побажань клієнта”. На що вони зазвичай не знаходили іншої відповіді, як “А-а-а”».
Другою проблемою Вільямса був Спайві, який не давав йому спокою через найменші відхилення. Наприклад, час від часу кабельна траса переходила з одного боку вулиці на інший, і лінія мала також перетинати дорогу в її межах. Вільямс робив круті повороти то ліворуч, то праворуч, і Спайві це дратувало. «Стіве, ти щойно позбавив мене сотні наносекунд», – говорив він (наносекунда – це одна мільярдна секунди). І ще: «Ти можеш хоча б перетнути її навскіс?»
Спайві постійно хвилювався. Він гадав, що коли людина йде на ризик, невдачі спіткають її саме в тих моментах, які вона не встигла продумати, тож намагався продумати такі ситуації, про які за нормальних умов і не згадав би. Може, Чиказька товарна біржа закриється й переїде до Нью-Джерсі. Може, не вдасться-таки прокласти трасу через річку Калумет. Може, в якійсь компанії з бездонними кишенями (у великому банку Уолл-стрит або в операторі зв’язку) дізнаються про його проект і вирішать прокласти лінію самі. Й останній страх – що хтось, десь там, уже риє свій власний прямий тунель – просто пожирав його ізсередини. Кожен інженер-будівельник, з яким він мав справу, вважав, що Спайві божевільний, і все одно він був певен, що в Аллеганах повно людей, які мають таку саму пристрасть. «Коли для тебе щось стає очевидним, – пояснив він, – то одразу виникає думка, що цим, звісно, уже хтось займається».
Але одна думка так і не зайшла йому в голову – що коли лінія буде готова, Уолл-стрит не схоче її купувати. Навпаки, він розраховував, що ця лінія стане чимось на кшталт багатого родовища під час золотої лихоманки. Можливо, саме з цієї причини він і його спонсори навіть не замислювалися над тим, як продавати лінію, поки не настав час це робити. То було складно. Товар, який вони продавали – тобто швидкість, – цінувався тільки в міру своєї унікальності. Вони не знали, наскільки унікальною має бути лінія, щоб досягнути максимальної ринкової ціни. Скільки вона коштуватиме, якщо продати її одному гравцю на фондовому ринку США, що отримає таким чином перевагу в швидкості над усіма іншими? Скільки вона коштуватиме, якщо продати її двадцятьом п’ятьом різним гравцям, щоб вони мали перевагу над рештою ринку? Аби знайти відповіді на ці питання, знадобляться знання про те, скільки грошей можуть заробити трейдери тільки на швидкості фондової біржі США і як, власне, вони їх заробляють. «Ніхто не розумівся на цьому ринку, – каже Спайві. – Надто він був туманний».
Вони вирішили влаштувати «голландський» аукціон – тобто розпочати з високої стартової ціни та опускати її, поки лінію не викупить якась одна фірма з Уолл-стрит, що в результаті володітиме виключним правом користування. Вони були не певні, що якийсь окремий банк чи хедж-фонд захоче викласти на стіл кілька мільярдів доларів, а саме стільки, як вони
