більше, ніж люди взагалі будь-коли заробляли на Уолл-стрит) отримали б ексклюзивне право займатися тим, чим вони вже займалися. «Отоді вони почали трохи казитися», – згадує Карлі. Після однієї торгової наради Девід Барксдейл обернувся до Спайві й мовив: «Вони нас ненавидять». На диво, Спайві подобалися ті ворожі зустрічі. «Добре, коли на протилежному кінці столу сидять дванадцять хлопців, і всі вони просто терпіти тебе не можуть», – розповів він. «З дванадцяти людей пообіцяли купити четверо, але насправді купили всі, – додає Бреннан Карлі. – Ми тоді говорили, що не можна брати Дена на ті зустрічі, бо навіть якщо в них не буде вибору, люди все одно не люблять вести справи з тими, хто їх бісить».
Коли торгові агенти Spread Networks перейшли від дрібних, не дуже відомих компаній Уолл-стрит до великих банків, ситуація у фінансовому світі, який щойно пережив кризу, стала іще цікавішою. Citigroup, навдивовижу, наполягали, щоб Spread скерували лінію від будівлі, що стояла по сусідству з Nasdaq в Картереті, до їхніх офісів у Нижньому Мангеттені, але повороти й викрути нового маршруту додавали кілька мілісекунд, що зводило нанівець саме призначення лінії. Інші банки також це збагнули, але їх зупинив контракт, який пропонували підписати в Spread. Цей контракт забороняв орендаторам лінії надавати доступ до неї третім особам. Будь-який великий банк, який винаймав місце на лінії, мав право користуватися нею для проведення власних торгових операцій, але йому заборонялося ділитися лінією зі своїми клієнтами з брокерських операцій. У Spread це вважали очевидним обмеженням. Що менше людей мали доступ до лінії, то більшою була її цінність. Сама мета лінії полягала в тому, щоб створити на відкритих ринках окремий простір, який буде доступний тільки для тих, хто згодиться заплатити десятки мільйонів доларів як вступний внесок. «Credit Suisse просто лютували, – розповідає працівник Spread, який вів перемовини з великими банками Уолл-стрит. – Вони сказали, що ми даємо людям можливість дурити клієнтів». Він спробував заперечити, мовляв, це не так, насправді все набагато складніше, але зрештою Credit Suisse відмовилися підписувати контракт. З іншого боку, Morgan Stanley повернулися до Spread і заявили: «Треба змінити формулювання». «Ми питаємо: “То ви не заперечуєте проти обмежень?” Вони відповідають: “Аж ніяк, нас цікавить тільки кабель”. Довелося змінити формулювання в юридичних документах, щоб забезпечити їх правдоподібним виправданням», – продовжує цей працівник. Morgan Stanley воліли проводити свої власні торгові оборудки в такий спосіб, який не могли надати своїм клієнтам, і вони не хотіли робити вигляд, ніби їм це до вподоби. З усіх великих банків Уолл-стрит найлегше було вести справи з Goldman Sachs. «Goldman без проблем підписали контракт», – пригадує працівник Spread.
Саме цієї миті – коли до лінії приставали найбільші банки Уолл-стрит – будівництво зупинилося.
Перешкоди траплялися вздовж усього маршруту. Вийшовши з Чикаго, будівельники зробили шість спроб прокласти 120-футовий тунель під річкою Калумет, але щоразу зазнавали
