– розповідає Бред. – Тож я покинув цю справу, бо відчув, що всім якось посрати».
Бред також помітив, що у Сполучених Штатах він зобов’язаний відчувати відмінність між собою й оточенням, на яку в Канаді просто не зважав. У дитинстві він був одним із дуже нечисленних азіатських дітлахів у білому передмісті Торонто. Під час Другої світової війни його бабусю й дідуся, японців китайського походження, посадили в тюремні табори на заході Канади. Бред ніколи не згадував про це або про інші расові питання в розмовах із друзями, і зрештою вони почали сприймати його як людину без расової приналежності. Його щира нехіть розбиратися в цій темі стала проблемою тільки після того, як він переїхав до Нью-Йорка. RBC перейнявся необхідністю просувати етнічне розмаїття і запросив Бреда разом із купкою інших «небілих» на зустріч для обговорення проблеми. Дискусія йшла по колу, люди по черзі відповідали на запит «розповісти про свій досвід як представника меншини в RBC». Коли підійшла черга Бреда, він сказав: «По правді, єдиний раз, коли я почувався представником меншини, – це зараз. Якщо ви насправді хочете підтримати расове розмаїття, то не повинні примушувати людей почуватися меншинами». Після цього він пішов. Група продовжувала зустрічатися без нього.
З цього випадку можна зробити висновки як про Бреда, так і про його новий дім. Іще змалечку, керуючись радше інстинктами, аніж здоровим глуздом, він опирався силам, які прагнули відокремити його від будь-якої громади, до якої він відчував приналежність. Коли Бреду було сім років, його мати сказала йому, що в ньому розпізнали талановитого учня, і запропонувала перейти до спеціалізованої школи. Бред відповів, що хоче залишитися зі своїми друзями й ходити до звичайної школи. У старших класах тренер із легкої атлетики вважав, що Кацуяма може стати зіркою (він пробігав трек завдовжки сорок ярдів за 4,5 секунди), поки Бред не сказав йому, що хотів би грати в команді – зрештою, він обрав хокей і футбол. Він закінчив школу з найкращим атестатом у класі, тож міг отримати стипендію в будь-якому університеті світу. Він був не лише найкращим учнем, а й тейлбеком[3] рівня коледжу і талановитим піаністом. Натомість він вирішив податися за своєю дівчиною та товаришами з футбольної команди до Університету Вілфріда Лор’є, десь за годину їзди від Торонто. Закінчивши Лор’є, він отримав нагороду як кращий студент у бізнесовій спеціальності й, зрештою, почав торгувати акціями в Royal Bank of Canada – не тому, що його якось особливо цікавив фондовий ринок, а через те, що й гадки не мав, чим іще заробляти собі на життя. Аж поки йому не довелося робити цього з примусу, Бред ніколи всерйоз не замислювався про те, ким би він хотів стати, коли виросте, або про те, що може опинитися в абсолютно іншому місці, далеко від друзів, з якими виріс. Єдине, що йому подобалося в торговій залі RBC, окрім відчуття, що він удосконалює свої аналітичні навички, – вона нагадувала йому роздягальню. Ще одну громаду, до якої він належав від природи.
Вікна
Тейлбек (
