заявки на фондовий ринок. Замінивши людей машинами, ринки стали не просто швидшими, а й складнішими. Біржі ввели неймовірно каверзну систему зборів і комісійних. Система називалася «модель мейкер-тейкер», і, як і більшість розробок Уолл-стрит, її майже ніхто не розумів. Навіть у професійних інвесторів туманів погляд, коли Бред починав їм щось пояснювати. «Саме ці тлумачення я пропускав, оскільки люди просто не могли їх збагнути», – каже він. Скажімо, ви хотіли купити акції Apple, і котування на ринку становило 400–400,05. Якщо ви просто виходили на ринок і купували акції по $ 400,05, то робили те, що називається «перекривати спред». Трейдер, що перекривав спред, називався «тейкером». Якщо ви натомість подавали заявку на купівлю акцій Apple по $ 400 і чекали, поки знайдеться людина, яка продасть їх за таку ціну, ви називалися «мейкером». Як правило, біржі стягували по кілька пенні за акцію з тейкерів, трохи менше платили мейкерам і привласнювали різницю собі – згідно з сумнівною теорією, що особи, які не бажають перекривати спред, роблять ринку певну послугу. Але існували винятки. Наприклад, біржа BATS у Вігокені, Нью-Джерсі, чомусь платила тейкерам і оббирала мейкерів.
До Бреда Кацуями ці новини дійшли на початку 2008-го. «Я гадав, що всі біржі стягують із нас фіксований збір, – розповідає він. – І тоді я подумав: “Чорт забирай, тобто нам іще й приплачують за операції?”» Бред вважав, що чинить розумно, коли перелаштував усі торгові алгоритми RBC таким чином, щоб вони скеровували накази банку на ту біржу, яка заплатить їм найбільше – і на той момент цією біржею виявилася BATS. «Результати були катастрофічними», – згадує Бред. Коли він намагався купити чи продати акції й отримати винагороду від BATS, ринок цих акцій просто зникав, а ціна зрушувалась у невигідний для Бреда бік. Замість того щоб отримати комісійні, він втрачав іще більше грошей.
Бред не міг збагнути, чому одні біржі платять тейкерам і стягують збори з мейкерів, а інші чинять навпаки. І в кого б він не питав, ніхто не міг пояснити. «Мені навіть ніхто не казав: “Агов, чоловіче, тобі варто звернути на це увагу”. Бо ніхто на це уваги не звертав». Брокерів, які надсилали накази на біржі, ще більше спантеличував той факт, що розмір зборів варіювався від біржі до біржі, і вони часто змінювали свої розцінки. Бредові така ситуація здавалася дивною й надміру ускладненою – і через неї виникало багато питань. «Навіщо платити тейкерам? Хто захоче викладати гроші за позицію мейкера? Навіщо це взагалі комусь потрібно?»
Він почав розпитувати людей зі свого банку, які могли знати більше, ніж він. Він спробував скористатися «Ґуґлом», але не зміг сформулювати запит. Якось він розмовляв із хлопцем, який працював у відділі роздрібної торгівлі в Торонто – продавав акції індивідуальним канадським інвесторам. «Я кажу йому: “Мене хтось дурить, але я не можу збагнути, хто”. А він відповідає: “Знаєш, на ринку побільшало гравців”. А я йому: “Що значить побільшало гравців?” А він мені: “Розумієш, з’явилася одна нова фірма, яка володіє десятьма відсотками ринку США”». Чоловік побіжно згадав назву
