штат заполонили фірми з видобутку вугілля, – пояснював Стів Вільямс. – Коли ви кажете, що збираєтеся щось копати, вас одразу беруть під підозру».
Обхід навколо міста, а не навпростець, за підрахунками Спайві, обійшовся б у кілька місяців, купу грошей і додав би до маршруту чотири мікросекунди. До того ж через це Spread Networks не зможуть вчасно надати доступ до лінії банкам і трейдерам Уолл-стрит, які були готові виписати чеки на $ 10,6 млн. Але хлопці, які керували тросовою фабрикою, з невідомої причини так розізлилися на місцевого підрядника Spread, що навіть не бажали з ним говорити. Пробитися до чоловіка, який очолював Weis Markets, було ще важче. Секретар сказав Spread, що його начальник поїхав на чемпіонат із гольфу і зв’язатися з ним неможливо. Але він уже вирішив, не сповістивши про це Spread Networks, відмовитися від сумнівної угоди з мізерною шестизначною цифрою та безкоштовним швидкісним Інтернетом, які пропонували йому взамін на право прокласти десятифутовий тунель під його парковкою. Лінія проходила надто близько до його цеху з виробництва морозива. Він не мав наміру ставити підпис під угодою про довічну передачу прав на тунель, через який буде важко розширювати цех.
У липні 2010 року лінія опустилася під землю вздовж мосту в Сансбері й зупинилася. «Ми проклали ці довжелезні кабелі, і вони мали сполучитися, але не могли», – розповідає Спайві. А потім, з якоїсь причини, якої він так і не збагнув, виробники тросів пішли на поступки. Вони продали йому місце під тунель. За день після того, як Spread Networks придбали право на довічне володіння десятифутовим проходом під парковкою фабрики, вийшов перший прес-реліз. «Час на кругову поїздку між Чикаго і Нью-Джерсі скоротився до 13 мілісекунд». Вони поставили собі за мету не перевищувати ліміт у 840 миль і домоглися свого – довжина лінії становила 827 миль. «То був найефектніший (типу “Якого дідька?”) момент у нашій галузі за довгий час», – каже Спайві.
Навіть тоді жоден із творців лінії не знав напевне, для чого її використовуватимуть. Найбільше питання – навіщо? – залишалося недостатньо вивченим. Усі її творці розуміли, що люди з Уолл-стрит дуже сильно хотіли отримати до неї доступ, але водночас прагнули знайти спосіб не підпустити до неї інших. Під час зустрічі з однією впливовою компанією з Уолл-стрит Спайві повідомив її босу ціну лінії: $ 10,6 млн плюс витрати, якщо він платитиме авансом, або приблизно 20 мільйонів, якщо він розраховуватиметься на виплат. Бос відповів, що йому треба піти й подумати. Він повернувся з єдиним питанням: «Ви можете подвоїти ціну?»
Розділ 2
Проблема Бреда
До тієї самої миті, коли стався обвал фінансової системи США, Бред Кацуяма міг заприсягтися, що не несе жодної відповідальності за цю систему. Він працював на Royal Bank of Canada – це по-перше. Може, RBC і є дев’ятим за величиною банком у світі, але його явно не було у світобаченні фінансистів Уолл-стрит. Він був стабільним і відносно добропорядним, і невдовзі зажив слави, встоявши перед спокусою видавати
