уроки закінчилися, Максим уже топтався під кабінетом хімії. На великій перерві він уже підходив до вчителя, якого всі так і називали – Хімік. Насправді його звали Юхимом Юхимовичем, і був він найстаршим вчителем у їхній школі. Максимів тато в своєму шкільному дитинстві хімію як предмет не любив найбільше. Але колись пояснив синові: може, це тому, що в мене вчителя хорошого не було. А Юхим Юхимович – справді хороший учитель. Білан-старший навіть колись обмовився Біланові-молодшому: він – місцева велика людина, людина-легенда. Хоча б через те, що всіх учнів уперто називав на «ви», зате до колег, у тому числі до директора, принципово звертався хоч на ім’я по-батькові, але при цьому – на «ти».
Йому все прощають. Давно на пенсії повинен бути, ба ні – не відпускають. Що цілком збігалося з бажаннями самого Хіміка. Поза школою і своїм кабінетом цей самотній чоловік себе просто не уявляв. Між іншим, це Максим теж від батька почув.
Хімію семикласникам ще не викладали. Через те Максим поки не встиг особисто познайомитися з легендарним Юхимом Юхимовичем. Одначе без нього свій зухвалий план він здійснити не міг. А раз так, то виловив Хіміка на великій перерві і, на диво швидко, про все домовився.
Прийшов першим – Юхим Юхимович у своєму кабінеті поки що був один. Глянув на хлопця поверх окулярів, відсунув якийсь старий товстий том.
– Ага. Ви все ж таки прийшли. Не передумали, юначе?
– Ні.
– Хочете відвідувати мій хімічний гурток?
– Так.
– І поки що вас задовольнить роль асистента?
– Якщо можна.
– Можна, – благодушно кивнув Хімік. Він любив не лише свій предмет, а й тих, хто виявляє до науки хімії бодай дещицю цікавості. – Тоді кладіть ось сюди свого ранця і приміряйте ось цей халат.
Халат, який одягнув Максим, виявився дещо великуватим. Потім новий асистент натягнув нарукавники і нарешті – спеціальні гумові рукавички. Поки він це робив, до кабінету підтягнулися старшокласники, які відвідували хімічний гурток після уроків.
– Ага, – кивнув їм Хімік. – Сідайте, сідайте. Ось, знайомтеся. Ваш молодший колега. Теж цікавиться хімічними реакціями. Хоче навчитися робити з мідної гайки золоту. Справжній алхімік, панове.
Всі беззлобно засміялися. «Алхімік» – так називався шкільний хімічний гурток. Юхим Юхимович сам придумав таку назву. Оскільки хімія – наука, то алхімія, коли вірити підручникам, антинаука. Від наук підлітки втомлюються. Тому якщо їм запропонувати антинауку, вони охоче почнуть вчитися. Так і вийшло: шкільний гурток любителів хімії «Алхімік» дуже швидко став популярним.
– Так-с, – Юхим Юхимович потер руки. – Сьогодні в нас дуже цікава тема…
Максим покосував очима на стрілки настінного годинника.
Якщо алхімія – це антихімія, то викрадення, яке, за його розрахунками, мусить початися за п’ятнадцять хвилин, можна сміливо назвати антивикраденням.
12. Зухвалий план
Власного
