style="font-size:15px;"> – Тоді ви дочекалися. В смислі – догралися, – у голосі дяді Кості тепер звучали лиховісні нотки. – То як, самі підете зі мною, чи вас, наче кошенят, за шкірку брати?
Денис першим відчув – тепер з ними ніхто не грається. Для них ігри в сищиків-розбійників так само раптово скінчилися. Біда буде. Першим шарпонувся вбік, цілком слушно міркуючи, що за його прикладом Максим кинеться в інший. Може, вдасться втекти, якщо зірватися ось так, із місця.
Не вдалося. Дорогу втікачеві заступив кремезний хлопець у спортивній куртці та светрі з каптуром. Каптур натягнений на обличчя, у півтемряві розгледіти, хто це, не було можливості. Сильні руки згребли Дениса, міцно стиснули, немов капканом.
– Гайда з нами, дітвора. Ми про все домовимося, – сказав дядя Костя тоном, який не визнавав заперечень.
Він взяв за лікоть Максима, хлопець у каптурі – Дениса. Неподалік, біля бровки тротуару, стояла машина. Дядя Костя посадив свого полоненого поруч з водієм. Хлопець у каптурі запхав свого на заднє сидіння поруч із собою. Сівши за кермо, дядя Костя засвітив у салоні світло.
– Привіт, Вовчику, – звернувся Максим до хлопця в каптурі.
Той рвучко скинув свою машкару, і Денис скреготнув зубами: поруч з ним дійсно сидів кращий спортсмен школи, його особистий супергерой, головний суддя шкільного чемпіонату Володя Завгородній.
– Розгадали, значить… – просичав він.
– Чисто випадково, – поквапився пояснити Максим. – Черненко, твій палкий фанат, мало не силою переконав мене в твоїй повній непричетності до цієї історії. Хто завгодно, тільки не ти. Я повірив і думати про тебе забув. Але для чого було жаліти Вітю Горобця через те, що Золотий кубок йому ніколи тепер не дістанеться? Хоча Горобець – єдиний, хто мав сто відсотків його отримати, бо ти, головний суддя, виступатимеш за нього.
– То й що? – не зрозумів Завгородній.
– Нічого особливого. Просто те ж саме ти говорив і Денисові, і ще кільком спортивним пацанам із сьомих та восьмих класів. У мене вчора цілий день пішов на те, аби опитати їх. Ти говорив одне й те саме щонайменше десятьом хлопцям. Значить, ти в більшості випадків навмисне брехав. Для чого дурити молодим спортсменам голови? Для чого спокушати Золотим кубком, тим більше вкраденим? Поки що відповіді я не маю, одначе така хвиля брехні сама по собі викликає підозру. Ось тому ти й отримав листа з пропозицією зустрітися. Тепер ми знаємо, хто хотів украсти Золотий кубок.
– Ви ні фіга ще не знаєте, шпанята, – зітхнув Завгородній.
– Розумецькі дуже, – озвався дядя Костя і запустив мотор машини. – З нами поїдуть. Твоя проблема, Вова. Ти і вирішуй. Тільки швидко.
Вони рушили в невідомість.
19. Піратський скарб
Їхали вечірнім Києвом хвилин тридцять. Рухалися ближче до околиці.
Нарешті дядя Костя зупинився біля якогось парку, кивком голови звелів усім виходити. Максим вийшов сам, а Дениса спортсмен Вовка виштовхнув назовні копняком. Просто перед
