style="font-size:15px;"> Це відео смішне, бо розкриває сутність культурної істини: чоловіки завжди зосереджені на розв’язанні якоїсь проблеми, а жінки – більш емоційні істоти. Блондин на відео демонструє класичну поведінку ботлера – виявити проблему, перейнятися нею, рухатися далі. Дія, дія, дія! А в дівчини ж і справді цвяшок у голові, і він поривається вказати на це й знайти рішення.
Проблема ботлерів у тому, що ігнорування тривожних емоцій не дає ради тому, що їх зумовлює. (Авжеж, цвях спричиняє біль, але передусім цікаво, як той цвях увігнався в голову?) Глибинні проблеми залишаються.
Багато разів я зустрічалася з ботлерами, у яких роками залишалася та сама нещасна робота, стосунки й обставини. Вони настільки зосереджувалися на рухові вперед і на тому, щоб не пасти задніх, що роками позбавлялися реальних емоцій, що внеможливлює будь-які реальні зміни й зростання.
Поведінка ботлера має ще один аспект – намагання мислити позитивно, щоб у голові не було негативних думок. На жаль, на спробу не вживати якихось заходів іде чималий фрагмент ментального діапазону[29]. Дослідження свідчать, що намагання мінімізувати або ігнорувати думки та емоції лишень їх підсилює.
У напрочуд простому, але дуже відомому дослідженні[30] покійний соціопсихолог Деніел Веґнер пропонував учасникам експерименту не думати про білих ведмедів. Їм не вдалося виконати це завдання. Навіть пізніше, коли заборону було знято, вони думали про білих ведмедів набагато більше, ніж контрольна група, яка такої заборони не мала. Той, хто сидить на дієті й мріє про шоколадний торт і картоплю фрі, розуміє контрпродуктивність заборонних стратегій, як-от «не думайте про це» тощо.
У цьому іронія ботлерства. Воно ніби й надає нам контроль, а насправді позбавляє його. По-перше, саме ваші емоції беруть гору. По-друге, вгамовані емоції неуникно вийдуть назовні в непередбачуваний спосіб, – цей процес психологи називають емоційним витоком. Скажімо, ви злі на брата. Намагаєтесь вгамувати це почуття. Але після келиха вина на обіді в День подяки ви кидаєте в’їдливу репліку. І доводиться мати справу з грандіозною сімейною драмою. Або ви ігноруєте розчарування через те, що вас не підвищили на роботі, а за кілька днів репетуєте, як немовля, удесяте дивлячись «Армагеддон». Отака ризикована справа із цим ботлерством.
Зазвичай до ботлерства вдаються з найкращими намірами[31], і для практичної людини воно продуктивне. Ми собі кажемо: «думай позитивно», «випереджай», «попри це, не зупиняйся». І небажані емоції зненацька ніби зникають. А насправді вони пішли в підпілля й ладні будь-коли виринути – їх несподівано й потужно викине назовні шалений тиск, що їх стримував.
Не дивно також, що ботлерство може мати негативний вплив на стосунки. «У нас щойно була буча, а він собі знов поринув у роботу, ніби нічого не сталося, – каже доведена до краю дружина про ботлера. – Він цим не переймається!»
В одному дослідженні продемонстровано, що ботлерство
Waxer, P. H. (1977). Nonverbal cues for anxiety: An examination of emotional leakage. Journal of Abnormal Psychology, 86 (3), 306–314.
Wegner, D. M., Schneider, D. J., Carter, S., & White, T. (1987). Paradoxical effects of thought suppression. Journal of Personality and Social Psychology, 53 (1), 5–13. Also see Wegner, D. M. (2011). Setting free the bears: Escape from thought suppression. American Psychologist, 66 (8), 671–680.
Litvin, E. B., Kovacs, M. A., et al. (2012). Responding to tobacco craving: Experimental test of acceptance versus suppression. Psychology of Addictive Behaviors, 26 (4), 830–837.
