папірець до Вітмена. – Просто ще один чек, яким ви не скористаєтеся.
Він знову натиснув кнопку на столі, і вогонь сховався.
Вітмен відчув, як розслабляються м’язи і дихання повертається до норми. Ковтнув слину, даючи собі мить, щоб перевести подих. Потім потягнувся до столу й повільно розгорнув чек, стиснувши вказівним і середнім пальцями.
– Ви казали, що я постійно повертаюся. Цього разу не повернуся. На все добре.
Він жбурнув чек у бік Вальдано й підвівся з крісла.
– Містере Вітмен, – почув він, як гукає з-за спини колекціонер. Алекс Вітмен повернув голову й уперше побачив благальний вираз на обличчі Вальдано. Звісно, той намагався не кліпати, зберегти владну усмішку. Але поза виказувала його сповна – уже не горда, не самовпевнена, вона запопадливо благала про допомогу.
Вальдано ретельно зважив свої слова.
– Коли не тонете в сарказмі й жалощах до себе, ви найкращий для цієї справи. Я можу не любити вас, але це й не потрібно – ви робите до біса добру роботу.
«Капітан Фантастик», – подумав Вітмен. Він був заінтригований самопроголошеною поразкою Вальдано – без сумніву, ще однією з хитромудрих ігор його розуму. Вальдано мав рацію: Вітменові було цікаво знайти загублений фільм. Він не звернув уваги на тривожне ниття у шлунку. А колись був навчений довіряти таким знакам застереження.
– Якісь родичі? – спитав Вітмен, знову сідаючи в крісло.
– Жодного з нащадків Секюлера мені знайти не вдалося. Це, звісно, не повинно знеохочувати вас спробувати самому. Я зібрав теку, що містить усю інформацію, пов’язану з цим проектом. Як побачите, здебільшого там йдеться про самого чоловіка, оскільки про «Séance Infernale» нічого не відомо. Почніть із Музею науки в Лондоні й колишньої майстерні Секюлера в Единбурзі.
– Що, на вашу думку, з ним сталося? Я маю на увазі Секюлера.
– Можливо, він втрутився у справи, в які не мав втручатися, – сказав Вальдано, не зводячи очей із портрета Секюлера.
– Гадаєте, до нього дістався Едісон?
Томас Едісон подав документи на отримання патенту на кінокамеру буквально за рік після зникнення Секюлера. Теорій змови вистачало – Едісон не вперше крав ідеї в інших винахідників.
– Я б не здивувався. Історію пишуть не переможці – її пишуть безпринципні крадії патентів.
– Судячи з назви, там є сюжет – може, навіть, лінійне оповідання, – сказав Вітмен.
– Майже за три десятки років до «Нетерпимості» Гріффіта? Це стало б одкровенням. Але не будемо забігати наперед у своїх бажаннях. Пощастить, якщо він узагалі придатний для перегляду.
– Пощастить, якщо він хоча б існує. Я ще не брався саме за таку роботу.
– Тому така кількість нулів у чеку.
Від центрального залу офісної будівлі Вальдано сходи збігали до брукованої вапнякової доріжки, що вела до мармурового аркового фонтану й химерної скульптурної групи. Нетиповим для кварталу
