його за шию до себе. Вони поцілувалися, і він відчув запах її губ зі сну. Відчув тепло ліжка на своєму обличчі. У коридорі Еллі наспівувала собі імпровізовані дитячі віршики і стрибала по дерев’яній підлозі.
Озираючись у спогадах назад, він міг зазначити певну мить – з точністю до секунди, – коли кожен візуальний, звуковий, тактильний зовнішній подразник був чітко окреслений у його голові. Часові згортання і тріщини відчувалися так яскраво, що здавалося можливим здійснити подорож у часі до тієї самої долі секунди. Вітмен пам’ятав, як сидів на ліжку, як дружина тримала його за руку, теплий запах сну, Еллі, що стрибає в коридорі. Він пам’ятав, як подумував лишитися вдома – може, вдасться зайняти Еллі малюванням новими крейдами й набором акварельних фарб, які вони їй купили. Але відкинув цю ідею, сказавши собі, що такої сонячної суботи цього року більше не буде.
Вони вийшли в ясний, але холодний единбурзький ранок. Дорога до Медоуз від Марчмонт-роуд забирала небагато. Це було по-справжньому вишукане місце: великий парк, прокреслений асфальтованими пішохідними доріжками, усіяний деревами і вкритий добре доглянутими зеленими газонами. Разом із прилеглим Брантсфілд-Лінкс він створював зелений пояс навколо міста на багато гектарів. Навесні кожна доріжка була усіяна по краях рожевими пелюстками, тоді як у серпні нижню половину займали циркові намети, і звично було бачити, як циркачі цілими днями відпрацьовують свої номери на прилеглих територіях.
Удалині, за роздвоєними кронами дерев здіймалися до неба зубчасті обриси Солзберійських скель. Там, на вершині Трону Артура, просто на фоні неба блукали туристи. Чіпляючись ззаду за самохідний колісний транспорт, прямували на північ скейтбордисти до свого традиційного місця зборищ на площі Бристо-сквер.
Навколо йшла гра в крикет і фрізбі. Групи людей різнилися, наче племена: вони жонглювали, читали, обідали, вигулювали собак, грали в футбол, каталися на роликових ковзанах. Еллі хотіла до фургона «Сирника» – так вона його називала. «Сирник» приїздив щоп’ятниці й щонеділі і привозив сири аж із Франції й морозиво прямісінько з «Теско». Алекс нагадав їй, що сьогодні субота. Вони проминули арку Щелепи навпроти перетину з Медоу-плейс, де заквітчані вишні віддано стерегли перехрещені стежки, і попрямували до тенісних кортів – адже східна частина парку ніколи не отримувала ранкового сонця, і туман нерідко висів у ній подовгу. І коли вони досягли західної частини Мелвіль-драйв, поблизу високих Масонських стовпів, перші думки про плакат «Франкенштейна» промайнули в голові Вітмена. Там, у Каліфорнії, Вальдано з нетерпінням чекав, коли отримає його.
Коли Вітмен ішов слідом за Еллі, чи хтось переслідував його серед груп людей? Може, безлика фігура, що зауважувала їхню розмову, колір велосипеда Еллі, поглинені думками очі Вітмена? Чи зупинилася ця фігура разом із ними, щоб погладити фокстер’єра, який гуляв зі своїм господарем?
Вітмен увійшов до телефонної будки з боку Мелвіль-драйв і сказав Еллі покататися на велосипеді поблизу.
