точнісінько так, як вона їх залишила. Єдиним, що він забрав із собою до Лос-Анжелеса, був велосипед – символ спогадів про той день. Це зловісне нагадування він завжди тримав у дальньому кутку кімнати, біля робочого столу, де іноді затримувався його погляд. Велосипед ніколи не пересували. Але зараз він лежав на боці, перехняблений, сідлом до стіни. Сидіння для ляльки було відламане.
Досі стискаючи ніж, він окинув поглядом порожню кімнату, наче та могла дати відповіді. Не міг збагнути, як велосипед опинився за дверима. Це було безглуздя. Він перевірив вікно: воно було щільно зачинене, як він його й залишив. Поклав ніж і схилився над зламаним велосипедом зниклої доньки.
І коли кінчиками пальців провів уздовж рами велосипеда, ймовірне пояснення цієї пригоди ошелешило його. А може, це він у страшному нападі скорботи зайшов до кімнати й перемістив велосипед? Він не хотів думати, що це означає. Божевілля. Може, він ходить уві сні, пересуваючи предмети в домі?
Підібрав зламані частини, а потім те, що залишилося від велосипеда, і відніс на кухню, де поклав у пластиковий пакет. І заридав.
Частина ІІ
3 грудня
Коли вони були вдома, Еліот бачив їх мало не щоранку, адже вони мешкали у квартирі навпроти. Зазвичай мати або няня водили дівчинку гуляти. Еліоту не подобалася няня. Він вважав, що вона надто прискіпується до дитини.
Він частенько стояв біля вікна й дивився на дорогу, що вела від сходів. І часом бачив її, як вона тримає маму за руку своєю долонькою в рукавичці.
Одного разу він стояв просто за ними в черзі до пекарні на Південному мосту. Дівчинка жодного разу не глянула на нього, проте він спостерігав за її потилицею й косами, стягнутими у хвіст, що спадали трохи нижче плечей вигадливими пасмами.
Іншого разу, коли їх не було вдома, він помітив, що мати залишила заднє вікно незамкненим. Він відчинив вікно і проник до квартири. Його обійняли запахи. Він ліг на ліжко дівчинки, а потім на мамине. Перебрав одяг у шафі, притискаючи його до носа й розмовляючи з ним. Одяг пахнув божественно. Йому не хотілося йти.
Він сам того не усвідомлював, але, уже вперше побачивши, як вони виходять із дверей, знав: це саме ті, хто йому потрібен. Звісно, він не був божевільним – розумів, що це лише фантазія. І так би все й залишилось, якби не його одержимість Грандіозним планом. Він частенько марив про них наяву, вигадував сюжети про те, як раптово зустрічає їх і якось знайомиться – може, здійснює героїчний вчинок, рятуючи дівчинку. Потім вони дізнаються про все, що він зробив. Її мати буде зачарована й аплодуватиме йому, а потім вийде за нього, і все решта стане історією. Нічого брудного – то було вже пізніше.
Бували інші часи. Одного разу він побачив, як мати вдень заходить до будинку одного молодика, а виходить пізно вночі, з розкуйовдженим волоссям. І він знав, чим вона займалася. Кілька днів Еліот переслідував молодика й усе чекав. Він був на межі зриву. Одного разу він сів позаду того молодика в автобусі до площі Святого Ендрю. Спостерігав
