констатував смерть. Офіцери служби безпеки очепили завулок від краю до краю. Біле простирадло було зафіксовано так, щоб перехожий не бачив нічого, окрім тіней по той бік кордону. Знімальна група щойно прибула, фургон з моргу вже чекав. Макбрайд трохи постояла на вході в завулок, вагаючись, доки помічник констебля змахом руки не поманив її за стрічку, що відмежовувала територію, де знайшли тіло. Густіли сутінки, і завулок виглядав чарівним, хоча й покинутим.
«Відлюдне місце для смерті».
Помічник констебля провів її крізь завулок. Він швидко торохтів, простягнувши їй пару одноразових нітрилових рукавичок.
– Судмедексперт каже, що вона неповнолітня, – зокрема повідомив він.
– Я чула, що вона дуже обгоріла.
Він похмуро всміхнувся.
– О, ще й як. Та, гадаю, вам краще глянути самій, – відповів він, ведучи її вглиб завулка.
Групи експертів і фотографів зібралися на маленькому п’ятачку, де, як вона здогадалася, було тіло. Вона впізнала двійко молодших офіцерів карного розшуку з Сент-Леонардз і кількох полісменів із коледжу Феттес – усі вдягнені в фірмові білі одноразові комбінезони експертів-криміналістів. Вони робили останні фотографії. Їй здалося дивацтвом, до чого це все звелося: хаос місця злочину перетворився на акуратну добірку складових дрібної мозаїки. Пензлі змахували бруд із землі у пластикові пакети для доказів; камери й штативи пересували з місця на місце, вміло роблячи контекстні знімки; все запаковували, маркували, приводили до ладу і вносили в систему. Небагато речей спричиняють стільки паперової роботи, як убивство.
Прокурор розмовляв із судмедекспертом доктором Маретом. Побачивши, як Макбрайд наближається до тіла, судмедексперт кивнув їй. Доктор Ерміс Марет мав слабке підборіддя, а його обличчя, вочевидь, нечасто бачило сонце. Волосся кольору літнього вранішнього туману виглядало так, наче на ньому ставили експеримент із використанням електричного струму. Гострі очі мружилися за окулярами в сталевій оправі, наче уламки блакитного скла. Він завжди мав цей зсутулений анемічний вигляд, що натякав на роки тяжкої праці. Був програмним директором судової медицини в Единбурзькому університеті й часто виконував обов’язки судмедексперта в поліції Лотіана і Шотландських кордонів. Координував патологоанатомічні аспекти чималої кількості резонансних розслідувань, як-от катастрофа в Локкербі й стрілянина в Данблейнській початковій школі.
На іншому боці провулка Макбрайд помітила свого напарника, детектива-інспектора Ґая Джонсона, який продивлявся папери. Вона не зауважила його присутності. Її повністю захопили рештки, що лежали між ними. Наблизившись до тіла, вона вже безпомилково відчувала сморід горілої плоті. Глянула на мерця – і їй перехопило подих.
Вогонь пожер шкіру й тканини, перетворивши тіло – те, що від нього залишилося – на почорнілий згарок плоті й кісток, обвуглену маленьку ляльку, яка лише дуже віддалено нагадувала людську істоту. Внутрішні органи
