за все, що тут діється.
– Ви не мали до цього ніякого стосунку, чи не так, Сімонсе?
– Звичайно ж, ні.
– Ви коли-небудь бачили Руді Шерца або чули про нього?
– Не бачив і не чув ніколи в житті.
– А все ж таки ви могли б пожартувати в такий спосіб?
– Хто вам таке сказав? Тільки тому, що я одного разу підклав у ліжко Банні яблучний пиріг, а Міці послав поштівку, повідомивши, що гестапо вийшло на її слід…
– Розкажіть мені своїми словами, що ж було вчора ввечері.
– Я щойно увійшов до меншої з кімнат вітальні, щоб узяти трунки, коли – ось тобі й на, світло погасло. Я обернувся й побачив суб’єкта, який стояв у дверях і наказував: «Руки вгору!», почулися зойки та вереск, і саме в ту мить, коли я подумав: «А чи не стрибнути мені на нього?» – він стріляє двічі з револьвера, потім падає, ліхтар випадає в нього з рук, і ми знову в темряві, а полковник Істербрук починає викрикувати накази своїм казарменим голосом. «Чому, в біса, не загорається моя запальничка? – кричить він. – Та вона й не загориться, адже це один із клятущих сучасних винаходів».
– Вам не здалося, що нападник цілився в міс Блеклок і тільки в неї?
– Звідки я можу знати? Мені здається, він пальнув зі свого револьвера, либонь, просто для розваги, а тоді зрозумів, що зайшов надто далеко.
– І вистрелив у себе?
– Можливо. Коли я побачив його обличчя, він був схожий на блідого малого злодія, який наробив непередбаченої шкоди.
– І ви певні, що ніколи не бачили його раніше?
– Ніколи.
– Дякую вам, містере Сімонс. Мені треба допитати інших людей, які були тут учора ввечері. Як ви гадаєте, у якому порядку це ліпше зробити?
– Наша Філіпа – місіс Геймс – працює в «Даяс-Холі». Ворота цієї садиби поруч із нашими ворітьми. Після цього найближчими будуть Светенгеми. Кожен вам покаже їхній дім.
Розділ сьомий
Інші свідки
І
«Даяс-Хол», безперечно, зазнав чималих ушкоджень під час війни. Повзучий пирій із радісною готовністю застеляв ділянки землі, де раніше росла спаржа, про що свідчили кілька хирлявих пучечків спаржі, які пробивалися крізь суцільне покривало бур’яну то там, то там. Жовтозілля, берізка та інші вороги саду росли повсюди бурхливо й нестримно.
Невеличка ділянка саду під вікнами кухні, щоправда, була доведена до певного ладу, і там Кредок натрапив на замисленого старого чоловіка, що стояв, спираючись на лопату.
– Вам, либонь, потрібна місіс Геймс? Я не в змозі підказати вам, де ви зможете її знайти. Вона жінка надзвичайно вперта й робить тільки те, що їй заманеться. Не хоче слухати жодних порад. Я б залюбки щось міг би підказати їй – але яка з цього користь, коли ці молоді жінки нікого не слухають. Гадають, їм усе відомо, бо вони, бачте, надягли штани та всілися на трактор. Але тут ідеться про те, як треба доглядати сад. А це складна наука, і за день її не вивчиш. Тут потрібен справжній садівник, ось що я вам скажу.
– Та він же начебто є, – сказав Кредок.
