style="font-size:15px;"> – Вони були замкнені, коли ви вийшли?
Міс Блеклок спохмурніла.
– Я не пам’ятаю… Мабуть, що так. Але я точно замкнула їх, коли повернулася в дім.
– Це було десь о чверть на сьому?
– Та десь так.
– А що парадні двері?
– Я замикаю їх значно пізніше.
– У такому разі Шерц міг легко увійти крізь них. А міг і прослизнути у двері чорного ходу, коли ви виходили зачиняти качок. Він уже все тут роздивився й, мабуть, помітив ті місця, де можна було заховатися, – скажімо, у шафі абощо. Атож, либонь, усе було саме так.
– Пробачте, але мені не здається, що все було саме так, – не погодилася з ним міс Блеклок. – Скажіть мені, будь ласка, навіщо тому хлопцеві було вдиратися в дім і влаштовувати ту дурну комедію з пограбуванням?
– Ви тримаєте гроші вдома, міс Блеклок?
– Близько п’ятьох фунтів у шухляді й не більш як фунтів два в гаманці.
– Коштовності?
– Два персні, брошки та камеї, що їх я ношу на собі. Ви мусите погодитися зі мною, інспекторе, що вся ця історія здається безглуздою.
– Але ж то не було пограбування! – вигукнула міс Баннер. – Я ж тобі казала, Леті, і ще раз кажу! Він хотів помститися тобі. За те, що ти не дала йому грошей. Він умисне стріляв у тебе – двічі.
– Он як, – сказав Кредок. – Ми переходимо тепер до вчорашнього вечора. Що, власне, сталося, міс Блеклок? Розкажіть мені про все своїми словами, так, як воно вам запам’яталося.
Міс Блеклок замислилася на мить.
– Дзиґар задзвонив. Той, що стоїть на камінній поличці. Пригадую, я сказала, що коли станеться щось, то воно станеться скоро. І тоді дзиґар задзвонив. Ми всі слухали його, нічого не кажучи. Він видзвонює так мелодійно, ви знаєте. Він видзвонив дві чверті, а потім раптом погасло світло.
– Які лампочки у вас горіли?
– Настінні бра тут і в наступній кімнаті. Головна лампа та дві настільні лампи для читання не були увімкнені.
– Чи був спочатку яскравий спалах або тріск, коли лампи погасли?
– Я цього не помітила.
– Яскравий спалах був, – сказала Дора Баннер. – І добре затріскотіло. Я злякалася!
– А що потім, міс Блеклок?
– Двері відчинилися…
– Які двері? Їх двоє у вас у вітальні.
– Ось ці двері. Ті двері, що в наступній кімнаті, не відчиняються. Вони лише зображують двері. Отже, двері відчинилися й у них з’явився чоловік у масці та з револьвером. Сцена була надто фантастичною, аби я могла щось сказати, але в ту мить я, звісно, подумала, що це якийсь дурний жарт. Він щось сказав – я забула, що саме…
– Руки вгору або я стрілятиму! – драматично вигукнула міс Баннер.
– Щось подібне, – сказала міс Блеклок, проте в її голосі прозвучав сумнів.
– І ви всі підняли руки?
