начебто ні, сер. Фунтів п’ять із невеличким лишком, так вона сказала.
– Атож, не густо, – прокоментував Райдсдейл.
– Тобто ви вважаєте, – сказав сер Генрі, – що того хлопця цікавив не грабунок, що він просто хотів улаштувати щось на зразок театральної вистави й потішитися нею. Що ж, це цілком можливо. Але як він примудрився сам застрелити себе?
Райдсдейл підсунув до себе аркуш паперу.
– Попередній медичний висновок. Постріл із револьвера був здійснений майже впритул, обпалив одяг… гм-м… нічого не вказує на те, що це було: нещасливий випадок чи самогубство. Він міг вистрелити в себе умисне або міг спіткнутися, впасти, і револьвер, який він притискав до себе, вистрелив… Імовірніше, сталося друге. – Він подивився на Кредока. – Ти повинен опитати свідків дуже ретельно й домогтися, щоб вони точно розповіли, що саме вони бачили.
Детектив-інспектор Кредок сумно промовив:
– Усі вони бачили не одне й те саме.
– Мене завжди цікавило, – сказав сер Генрі, – що саме бачать люди у хвилину крайнього збудження або нервового напруження. Що саме вони тоді бачать або – і це навіть цікавіше – чого вони не бачать.
– Які відомості про револьвер?
– Револьвер іноземного виробництва (ця модель досить поширена на материку), Шерц не мав дозволу мати зброю, і він її не задекларував, коли приїхав до Англії.
– Поганий хлопець, – сказав сер Генрі.
– Поганий з усіх поглядів. Отже, Кредоку, рушай до готелю «Роял Спа» і з’ясуй, що там можна довідатися про нього.
ІІ
У готелі «Роял Спа» інспектора Кредока відразу провели до управителя.
Управитель, містер Роулендсон, високий і рум’яний чоловік із приємними манерами, прийняв інспектора Кредока зі щирою добродушністю.
– Я радий допомогти вам у всьому, у чому ми можемо, інспекторе, – сказав він. – Ця подія не перестає дивувати мене. Я ніколи б у це не повірив – ніколи. Шерц здавався мені звичайнісіньким і приємним хлопцем, надто далеким від мого уявлення про грабіжника або когось подібного.
– Як довго він працював у вас, містере Роулендсон?
– Я з’ясував це якраз перед вашим приходом. Трохи довше, як три місяці. Він мав дуже добрі рекомендації, мав усі потрібні дозволи і таке інше.
– І ви були цілком задоволені ним?
Не показуючи виду, Кредок відзначив, що Роулендсон витримав дуже тривалу паузу, перш ніж йому відповів:
– Цілком задоволений.
Кредок застосував прийом, який раніше завжди приносив йому успіх.
– Ні, ні, містере Роулендсон, – сказав він. – Ви сказали мені неправду, адже так?
– Ну, знаєте… – промурмотів дещо захоплений зненацька управитель.
– Ви мали з ним якісь проблеми. Що це було?
– У тім-то й лихо, що я не знаю.
– Але ви відчували,
