пролунав голос Дори Баннер.
Інші голоси вигукували:
– Який жах!
– У мене мороз пішов поза шкірою!
– Арчі, де ти?
– Що мені робити?
– Ой, пробачте, моя люба, я, здається, наступила вам на ногу!
І тут із грюкотом розчинилися двері. Потужний промінь від ліхтаря ковзнув по вітальні. Хрипкий чоловічий голос із носовим призвуком, що нагадав усім про приємні вечори, проведені в кінотеатрах, голосно звелів, звертаючись до товариства:
– Руки вгору!
– Усім руки вгору, ви чули, що я сказав? – знову прогавкав чоловічий голос.
Опановані радісним захватом, усі присутні підняли руки над головою.
– Як чудово! – пропищав жіночий голос. – Я умліваю від щастя!
А тоді несподівано заговорив револьвер. Два постріли і свист двох куль розтрощили атмосферу радісного піднесення, що панувала в кімнаті. Гра вже не була грою. Хтось жалібно зойкнув…
Постать у дверях несподівано обернулася й ніби на мить завагалася. Гримнув третій постріл, чоловік зігнувся й упав на підлогу. Ліхтар випав із його рук і погас.
У вітальні знову запанувала темрява. А двері, як і завжди, коли були відчинені й нічим не підперті, з тихим вікторіанським зойком заскрипіли, повільно обернулися на завісах і клацнули, зачинившись на клямку.
V
У вітальні почалося стовпотворіння й залунали безладні вигуки:
– Світло! Увімкніть світло!
– Де вимикач? Невже ніхто не може його знайти?
– У кого є запальничка?
– Ой, мені це не до вподоби, мені це не до вподоби!
– То були справжні постріли!
– Він стріляв зі справжнього револьвера!
– То був грабіжник?
– Ой, Арчі, виведи мене звідси!
– Невже ні в кого нема запальнички?
І тут майже водночас клацнули дві запальнички – й загорілися два маленькі вогники. Усі заблимали очима і втупилися одне в одного. Одне приголомшене обличчя вдивлялося в інше приголомшене обличчя. Міс Блеклок стояла, прихилившись до стіни під аркою, затуливши обличчя долонями. Щось темне просочувалося між її пальцями і скапувало вниз; роздивитися більше в такому тьмяному світлі було неможливо.
Полковник Істербрук прочистив горло й узяв ініціативу на себе.
– Спробуй натиснути на вимикач, Светенгеме, – наказав він.
Едмунд, що стояв біля дверей, слухняно клацнув вимикачем, угору й униз.
– Або на станції аварія, або пробки перегоріли, – сказав полковник. – Але хто там горлає?
Жіночий зойк лунав, не уриваючись, десь за зачиненими дверима. Він усе наростав, супроводжуваний тепер стукотінням кулаків, що молотили по зачинених дверях.
Дора Баннер, яка тихо схлипувала, сказала:
– То Міці. Хтось убиває Міці.
– Такого
