Міці знову дико заверещала.
– Кров, кров! – зарепетувала вона. – Міс Блеклок, ви стікати кров’ю на смерть!
– Не мели дурниці, – урвала її міс Блеклок. – Я навіть не поранена. Куля лише дряпнула мені вухо.
– Але ж ви вся в крові, тітко Леті, – сказала Джулія.
І справді, біла блузка, перли та руки міс Блеклок були геть закривавлені.
– Із вух завжди витікає багато крові, – сказала міс Блеклок. – Я пам’ятаю, як дитиною зомліла в перукарні. Перукар лише дряпнув моє вухо кінчиком бритви. А мені тоді здалося, що з мене вмить натекла повна миска крові. Але нам потрібне світло.
– Я принести свічки, – сказала Міці.
Джулія пішла з нею, і незабаром вони повернулися з кількома свічками, які приліпили до блюдець.
– А зараз погляньмо на нашого зловмисника, – сказав полковник. – Опустіть-но свічку нижче, Светенгеме. Так низько, як тільки зможете.
– Я зайду з протилежного боку, – сказала Філіпа.
Твердою рукою вона взяла два блюдця зі свічками. Полковник Істербрук нахилився.
Тіло, що лежало на підлозі, було вдягнене в грубо пошитий чорний плащ із каптуром. Обличчя було закрите чорною маскою, а на руках нападник мав чорні рукавички з бавовняної матерії. Каптур зіслизнув назад, відкривши голову, вкриту скуйовдженим русявим волоссям.
Полковник Істербрук перекинув тіло на спину, помацав пульс, притулив руку до серця… потім відсмикнув пальці жестом огиди, подивившись на них. Вони були червоні й липкі.
– Він вистрелив у себе, – сказав полковник.
– Він тяжко поранений? – запитала міс Блеклок.
– Гм… Боюся, він мертвий… Можливо, самогубство, а може, він заплутався в цьому плащі, і револьвер вистрелив, коли він падав. Якби було трохи видніше…
У цю мить, мов чарами, світло знову ввімкнулося.
Опановані дивним відчуттям нереальності, жителі села Чипінґ-Клеґорн, які стояли в холі будинку «Літл-Педокс», раптом усвідомили, що перебувають у присутності наглої і ґвалтовної смерті. Рука полковника Істербрука була вимащена кров’ю. Кров досі стікала по шиї міс Блеклок, по її блузці та жакету, а в них під ногами лежало обличчя нападника, що гротескно розкинув руки й ноги…
Патрік, який увійшов із їдальні, сказав:
– Схоже, згоріла лише одна пробка…
Він замовк.
Полковник Істербрук потяг за невеличку чорну маску.
– Ліпше буде подивитися, що це за хлопець, – сказав він. – Утім, не думаю, що ми його знаємо…
Він стягнув маску з обличчя вбитого. Усі нахилили шиї. Міці гикнула й зі свистом ковтнула повітря, але всі інші були дуже спокійні.
– Він зовсім молодий, – сказала місіс Гармон із жалістю в голосі.
І раптом Дора Баннер збуджено вигукнула:
– Леті, Леті, та це ж той самий молодик із готелю «Роял Спа», що в Меденгем-Велсі. Той самий, який приходив сюди й просив, щоб ти дала йому грошей на дорогу до Швейцарії,
