мати, мій малий брат, мій любий малий небога – усі вони вбитий. Але я втікати – я ховатися. Я втікати до Англії. Я працювати. Я робити те, чого ніколи не робила б на моя батьківщина. Я…
– Знаю, – сердито відказала міс Блеклок. Вона вже багато разів чула цей приспів, що був постійно на устах Міці. – Але чому ти хочеш піти від мене тепер?
– Бо вони знову прийти і вбити мене.
– Хто?
– Мій вороги. Нацисти. А може, тепер це більшовики. Вони знайти, що я тут. Вони хотіти вбити мене. Я прочитати про це в газеті.
– Ти маєш на увазі нашу «Газету»?
– Ось тут про це написано, ось тут. – Міці показала «Газету», яку досі тримала за спиною. – Ось бачите, тут написано «вбивство». У «Літл-Педоксі». Це ж тут, хіба ні? Сьогодні ввечері, о пів на сьому. Ой! Я не хотіти, щоб мене вбивати, ні, я не хотіти.
– Але чому ти думаєш, що оголошення стосується тебе? Ми переконані, що це жарт.
– Жарт? Убивати людина – не жарт.
– Ні, звичайно, ні. Але ж, моя люба дитино, якби хтось хотів тебе вбити, він не став би повідомляти про це в газеті, хіба не так?
– Ви думати, не став би? – Міці дещо розгубилася. – То ви думати, вони не мати наміру вбивати? А може, вони хотіти вбити вас, міс Блеклок?
– Не думаю, щоб комусь закортіло вбити мене, – безтурботно відказала міс Блеклок. – А крім того, Міці, я не бачу, навіщо комусь знадобилося вбити тебе. Зрештою, з якої причини тебе вбивати?
– Бо вони лихий люди… Дуже поганий люди. Я вже вам розповідати, що мій матір, мій маленького брата, мій така люба небога…
– Так, так, – погодилася міс Блеклок, вправно зупинивши потік слів, що лився з уст її хатньої робітниці. – Але я справді не можу повірити, що хтось хоче вбити, Міці, саме тебе. Звісно, якщо ти твердо вирішила мене покинути й прийшла про це попередити, то я не можу зупинити тебе. А проте ти вчиниш велику дурницю, якщо підеш від мене.
І вона твердим голосом додала, скориставшись із миттєвої розгубленості Міці:
– Будь ласка, приготуй на обід м’ясо, яке надіслав різник. Воно здалося мені надто жорстким.
– Я зготувати з нього гуляш, за особливим рецептом.
– Гаразд, нехай буде гуляш. І я думаю, що з того дуже твердого сиру, який ми маємо, можна буде зробити сирну соломку. Я думаю, сьогодні ввечері до нас прийде чимало гостей, які захочуть чогось випити.
– Сьогодні ввечері? Коли саме сьогодні ввечері?
– О пів на сьому.
– Але ж це той час, про який говориться в газеті. То чого вони прийти саме тоді? Чого вони прийти?
– Вони прийдуть на похорон, – сказала міс Блеклок, підморгуючи. – Отже, до роботи, Міці, я не маю часу базікати з тобою. Зачини за собою двері, – твердим голосом додала вона.
А коли двері зачинилися за розгубленою Міці, вона сказала:
– Принаймні цю дівчину вдалося на певний час заспокоїти.
– Ти така практична, Леті, – промовила міс Баннер зі щирим захватом у голосі.
Розділ
